Василь Стефаник
З
нагоди відзначення 150-річчя від дня народження видатного українського
письменника – реаліста, майстра соціально-психологічної новели - Василя Стефаника в бібліотеках
Томашпільської ТГ організовано книжкові
вистави , тематичні години спілкування, виставки – портрети.
Ім'я
цього митця стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу. Хоча написав
він не так уже й багато — усі його твори вміщаються в одному томику, його
новели вражають дивовижним проникненням у глибини душі, надзвичайним співчуттям
до людського горя, справжньою оригінальністю й художньою досконалістю
Експозиції
виставок містять цікаві факти про людину, що за висловом Ольги Кобилянської:
«витесувала потужною рукою пам’ятник для свого народу». А художник І. Труш,
писав, що Стефаник зумів представити душу селянина «так пластично і так
знаменито, як ніхто перед ним». Леся Українка раділа, що молодий новеліст дуже
швидко «став знаменитістю на своїй батьківщині». Іван Франко відзначав, що
з'явився чи не найбільший після Шевченка письменник, «яким уже нині можемо
повеличатися перед світом», що «його новели — як найкращі народні пісні...».
Радянський
уряд в 1928 р. призначив письменнику персональну пенсію,
від якої Стефаник у 1933 р. відмовився, коли довідався про штучно створений
голод і переслідування української інтелігенції.
До самої смерті
не полишало Стефаника бажання "сказати людям щось таке сильне і гарне, що
такого їм ніхто не сказав ще". І на його долю випало найбільше для
художника щастя – він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.
