«Моя родина, говорить Софія Микитівна, це покоління першопрохідців. Усі, і бабуся Олександра Микитівна Жара і мама – Ганна Андріївна, і сестри бабусі, були тими, хто стояв біля витоків створення колгоспу у с. Вила. Це був час важкої фізичної праці. Попри виснажливу роботу в полі та господарству, ці жінки пронесли крізь роки любов до прекрасного. Вони були талановитими вишивальницями. Кожна сорочка, рушник чи серветка - це плід їхніх недоспаних ночей. Вишивка для них була не просто ремеслом, а тихою молитвою за долю рідних».
Фото 1. Перед нами старе, пожовкле від часу, чорно-біле фото. Воно дихає історією… На нім моя бабуся - Жара Олександра Микитівна (1894 р.н) і її син Жарий Сава Андрійович (1924 р.н). Олександра Микитівна ще зовсім молода, струнка, високого росту, без хустини, одягнена в у темний джемпер, на грудях пришпилена брошка, така прикраса була надзвичайно популярною у той час. Світлого кольору, можливо сірого, спідниця, не була такою «рясною», як носили сільські жінки. На ногах білі шкарпетки, чорні туфлі з пасочком, їх шили місцеві шевці на замовлення. Син Сава стоїть поруч, одягнений в білу сорочку, темні штани, на ногах черевики. Бабуся усміхнена, дядько Сава - надто серйозний. Мати з сином перебувають у місті Ялта, тому й одяг на рідних був підібраний «під місто».
м.Ялта кінець 1930 року.
Фото 2. На цім фото двоє дітей Олександри Микитівни - Ганна Андріївна (1918 р.н)- моя мама, та Сава Андрійович (1924 р.н), дядько. Мамі на цій фотографії 23 роки, дядькові Саві – 17. Всього через 15 днів Друга світова війна. А поки що молоді, щасливі, усміхнені брат і сестра насолоджуються чудовим повітрям Ялти. На Ганні літня блузка в дрібненьку квіточку. Її зачіска проста і охайна, волосся зачесане назад, та зібране в тугий вузлик. Сава, не дивлячись на свої 17, одягнений надто інтелігентно - чорний піджак, біла сорочка та смугаста краватка надають його образу такої дорослості… Юнак в той час працював у торгівлі. З Ялти був призваний на війну, а в 1944 році загинув під Ясами, йому було лише 20 років.
м. Ялта 7 червня 1941 року.
Фото 3. На ньому молода пара Цимбалюк Іван Мефодійович (1916 р.н), йому 25, та Цимбалюк Ганна Андріївна (1918 р.н), їй 23. Іван Мефодійович - перший чоловік Ганни Андріївни.
Чоловік сидить, дружина стоїть, поклавши руку на його плече. Іван в сірому костюмі, такого ж кольору на його голові кепка, пошиті з тканин твід та шерсті. На Ганні - костюм коричневого кольору (були найпоширенішими такі кольори) із шерсті. Святкова блузка з відкидним комірцем, та два шнурки намиста. Це їх останнє фото. Скоро буде війна. Молода Ганя так і не дочекалася свого Івана додому, отримала похоронку…
с. Вила 1941 р.
Фото 4. На знімку родина Софії Микитівни, яка зібралася на велике церковне свято, під кам’яним муром біля батьківського дому. В правому кутку світлини, на мурі, видніється кошик, прикритий хустиною. Літо, дерева в рясному буянні листя, а декілька членів родини без взуття. Тому, можливо, цей кадр з життя гарної великої сім’ї, був зроблений на Спаса.
У найнижчому ряду світлини, де примостилося наймолодше покоління родини, зліва направо четверта по рахунку маленька дівчинка Софійка, яка і розповіла нам про свою родину.
Софія Микитівна в майбутньому стане вчителем української мови і літератури в Вилянській школі. Свою мудрість, доброту та світло знань щедро нестиме і передаватиме не одному поколінню вилян. За сумлінну працю Софію Микитівну неодноразово нагороджували грамотами Міністерства освіти, їй було присвоєно звання «Вихователь - методист», «Старший вчитель», «Спеціаліст вищої категорії». Зараз Софія Микитівна на заслуженому відпочинку.
У середньому ряду справа наліво Бабуся Олександра і її чотири сестри: Ганна, Марія, Мотря і Наталка, з дітьми: дочками, синами, невістками, зятями та малими онучатами. Одяг людей святковий. Старші жінки в піджачках, легких спідницях в клітинку чи горошок, на головах тернові хустки – хто «замолодичений», в кого хустка зав’язана «під бороду», а в кого пов’язана кінцями назад. Молодше покоління – дівчата та молодички - одягнені в квітчасті сукні простого крою, волосся гладенько зачесане назад, в кого проділ посередині, в кого збоку, але вже без хусток. Чоловіки в піджаках поверх сорочок, з пишними чубами. Усі дивляться в об'єктив із усміхненими, теплими виразами облич.
с. Вила 1958р.
Великдень – день особливий для всіх. Це одне з найрадісніших свят, яке символізує початок нового життя. В очікуванні найсвітлішого дня року працівники Публічної бібліотеки разом з юними читачами готувалися до того, щоб воно дійсно стало незабутнім.
Адже для українців Великдень – основне річне свято і пов’язано воно не тільки з Воскресінням Бога, а й з воскресінням всієї природи.
Про традиції святкування, Великодні обряди, стародавні та новітні способи святкового декору йшлося впродовж заходів, організованих працівниками закладу. Цікавою була година творчості з наймолодшими читачами бібліотеки, яка носила назву «Валіза ідей для творчих дітей». Діти декорували Великоднє диво – писанку. 
У кожній роботі – свій характер, настрій і частинка душі маленького автора. Адже писанка в ці дні заслуговує на особливу увагу, бо це є водночас оберегом та символом безкінечності Всесвіту, життя, любові та краси, весняного відродження. 
тематична фотозона:
.jpg)
