ПРОЄКТ «Мистецька палітра Томашпілля» триває!

 

Гердани Дарії Джавало.

 Для бісероплетіння майстрині передусім потрібний бісер, тоненька голка з вушком чи без вушка, спеціальна бісерна нитка і велике бажання!

Дарія Джавало. Проживає у селі талановитих майстрів - Гнатків, Томашпільської громади. Закінчила Верхівський сільськогосподарський коледж ВНАУ, на професію ландшафтного дизайнера. Щаслива матуся та дружина.

 В вільний від роботи час, займається виробами із бісеру в українській тематиці. В основному це ґердани, які можна носити гармонійно з сучасним одягом, стилізувати з вбранням модних фасонів тощо. Захоплювалась ремеслом бісероплетіння ще з дитинства, але показати свої вироби на загал змогла тільки нещодавно.

   Молода майстриня стилізує свої вироби під минувшину. Максимально багато використовує чорні, білі, відтінки червоного, цеглового та синього кольорів . Авторка творить квіткові і геометричні орнаменти. Уміння добирати кольори до орнаменту Дарії добре вдається!

Пані Дарія говорить: « Якщо я бачу хороші роботи інших майстринь, то вмію їх належно і без заздрості оцінити та намагаюся їх наслідувати. Але найбільше задоволення – бачити свої роботи на комусь, та радісні очі власників моїх прикрас…    Маю надію що вам також сподобається такий стародавній вид творчості, який так красиво розкриває нашу українську культуру, та з гордістю станемо носити наші традиційні прикраси».

Переглянути відео за посиланням
https://www.facebook.com/library.tm/videos/467144245821028/

 

РУБРИКА «ПО КНИГУЄМО!»

пропонує книгу Володимира Рафєєнко "Петрикор — запах землі після дощу".

Володимир Володимирович Рафєєнко український письменник, прозаїк і поет, народився в Донецьку. З 1992 по 2018 писав свої твори російською, в основному видавався в Росії і вважався представником російської літератури. Після переїзду на Київщину, в 2014 році, вивчив українську мову, згодом почав писати українською свій новий роман та став повноцінним представником української літератури. Його роман "Петрикор — запах землі після дощу" потрапив до списку «Найкращих українських книжок 2023 року за версією PEN Ukraine»

В книзі "Петрикор — запах землі після дощу" йдеться про повномасштабне вторгнення, яке залишило мільйони українців без дому, спокою і принесло стільки болю, що можна зійти з розуму. Що, на перший погляд, і сталось з персонажами цього роману. Віктор - вдруге вимушений переселенець. Чоловік спершу покидав рідний Донецьк, а навесні двадцять другого йому вже довелося залишати дім на Київщині, знаходить прихисток в Тернополі і намагається згадати... згадати, що трапилось з ним вдома, на київському хуторі страшної весни 2022. В Тернополі він зустрічає жінку Марію та хлопчика Петра — однолітка війни, народженого у день першої появи росіян на вулицях Донецька. Марія вважає свого чоловіка, який загинув під Гостомелем в перші дні повномасштабної війни, живим, а свого сина Петрикора — мертвим…

Книга важка, сильний і страшний текст про самотність, війну, яка не омине навіть тих, хто перебуває у глибокому тилу, про біль, що виокремлює тебе з-поміж інших, але врешті допомагає знайти таку саму зболену людину, щоби бути поруч і підтримувати одне одного.

“Смерть — це привілей живого. Попереду всіх нас чекає страшенна злива, а потім деякий час над Україною буде лити тихий і теплий дощ. Після нього обов’язково з’явиться той шалений запах, що всі ми знаємо з дитинства. Запах життя — запах землі після дощу.”

ТРАГЕДІЯ НЕЗНИЩЕНОГО НАРОДУ

Щороку 18 травня в Україні та світі вшанували пам'ять жертв геноциду кримськотатарського народу.

В читальній залі Публічної бібліотеки Томашпільської селищної ради, до 80 роковин пам’яті жертв цього злочину, презентовано виставку – пам'ять: «Кримські татари: поневіряння і надія».

Книги, представлені на виставці, ілюструють історію Криму, долю його мешканців, також розкривають події травневих днів 1944 року – однієї з найтрагічніших сторінок.

У 1944 році примусова депортація торкнулася всіх кримських татар, які жили на півострові: і мирних жителів, і фронтовиків, які після повернення додому теж отримували заборону на подальше життя в Криму. У цей день з півострова відправили перший ешелон кримських татар.Загалом було депортовано близько 200 тисяч осіб.

Сьогодні кримськотатарський народ знову не може почуватися вдома на своїй рідній землі. З початком окупації росією Кримського півострова у 2014 році історія повторюється. Тисячі кримських татар змушені були знову покинути рідні домівки. Всі ці роки російська окупаційна влада кидає за грати, катує, проводить репресивну політику залякування, безслідного зникнення кримських татар, порушення громадянських, політичних і культурних прав.

Мріємо, що історичну справедливість буде відновлено, що Україна буде вільною і киримли будуть повноправно господарювати на своїй історичній території. Віримо – жахливі воєнні злочини, вчинені в нашій країні терористичними військами російської федерації, матимуть покарання!

ВІД СІМ’Ї І РОДИНИ ЙДЕ ЩАСТЯ ЛЮДИНИ

 

У Міжнародний день сім’ї працівники Томашпільської бібліотеки для дітей спільно із викладачем ДМШ по класу фортепіано Ларисою Міщанчук провели родинне свято «Від сім’ї і родини йде щастя людини». На захід Лариса Василівна запросила своїх учнів із батьками, а прийшли і бабусі, і тітки…

На початку свята всі присутні щиро дякували захисникам і захисницям України. Юні хористи під керівництвом Л.Міщанчук виконали пісні Н.Май «Дитячими долонями» та «ЗСУ рідненькі».

Завідувачка бібліотеки для дітей Євгенія Кукурудза розповіла гостям свята про менталітет української сім’ї, історію її становлення. Батьки і діти ділилися знаннями прислів’їв, приказок, пісень, книг про сім’ю та родину.

Бібліотекар Алла Мойсеєнко провела цікаву гру «Батьківські турботи». Мами,бабусі згадували перші кроки своїх дітей, перші слова та віршики, дитячі книги, які читали своїм нащадкам, а Світлана Качинська душевно заспівала українську народну пісню «Цвіте терен», яку щодня слухала маленька Настя.

Юні музиканти дарували рідним музичні твори.

Сімейне свято ще раз підтвердило, що українському роду не буде переводу, і жоден ворог нас не здолає.

 Вклинюємось до барвистих фото у вишиванках з книгою «Одвічна Русава», яка вкотре знайомить з традиційними сорочками с. Стіни ХІХ – початку ХХ ст. Село Стіна непохитно стоїть на сторожі традицій, передаючи їх у спадок. Про це свідчить, зокрема, проект “Відродження Одвічної Русави”, що виконується Пангея Ультіма, Еко-центр Стіна.

#Вишиванка #Україна #єднання #бібліотеки

ВИШИВАНКА – ПОЕМА ЖИТТЯ, ЗАКОДОВАНА ВІЧНІСТЬ В УЗОРАХ

Вишивання моє, вишивання…

Чорний – сум, а червоний кохання

Синій – небо, зелений буття.

Вишиванка – це наше життя…

Всеукраїнське свято – День вишиванки, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Дата святкування щороку припадає в третій четвер травня. Особливе значення День вишиванки має саме 2024 року – тоді, коли росія продовжує повномасштабну війну проти України. Одягнена вишиванка 16 травня є символом незламності українського духу, заявою на весь світ про те, що українці – вільний народ!

В Публічній бібліотеці Томашпільської селищної ради відбулася година фольклору: «Мати долю вишивала». З нагоди цього свята в бібліотеці облаштована виставка рушників та серветок двох бабусь колеги бібліотечної спільноти Томашпільської громади Євгенії Кукурудзи : Тодоски Волошин та Юстини Совик . На вишитих роботах оживають квіти і орнаменти, вишиті узори дихають любов’ю, в них закодована вічність…

Книжкова виставка-берегиня «Вишивана моя Україна», організована в читальній залі, знайомить користувачів з традиціями та тонкощами вишивки української сорочки. З давніх-давен і до сьогодні українці можуть похвалитися більше, ніж сотнею технік виконання вишивки! Таке різноманіття свідчить як про любов пращурів до краси та їх винахідливість, так і про незамінність вишитого одягу на всій території України. Вишиванка — це не тільки символ краси, молодості, наслідування, а й наш генетичний код.

онлайн марафон

 15 травня бібліотечна спільнота України долучилася до онлайнового марафону інноваційного досвіду публічних бібліотек «Сучасні бібліотечні практики Вінниччини», який відбувся на платформі Zoom та з прямою трансляцією на сторінці Українська бібліотечна асоціація/Ukrainian Library Associationу Фейсбук.

В рамках онлайн марафону мали можливість презентувати досвід проєкту міжнародної мобільності «Стажування в Регионална библиотека "Пенчо Славейков" - Варна від House of Europe.

РІКА ЖИТТЯ ВЕЛИКОГО ХУДОЖНИКА УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА

13 травня виповнюється 175 років від дня народження Панаса Мирного(Рудченко) – письменника, без якого не можна уявити історію української культури другої половини XIX – початку XX століття.

На абонементі Публічної бібліотеки Томашпільської селищної ради організовано виставку- портрет: «Ріка життя великого художника українського слова», де представлені твори Панаса Мирного - прозаїка, драматурга, публіциста та книги присвячені біографії аналізу творчості письменника.

« На день народження письменника та драматурга Панаса Мирного, неодмінно прийшли б Марія Заньковецька, Леся Українка, Михайло Коцюбинський та Василь Стефаник. Панас Мирний любив збирати гостей у своєму будинку в Полтаві. До речі, це було перше і єдине його власне житло, у яке зміг перебратися з дружиною та трьома дітьми в 1903 році.

У полтавській садибі Панаса Мирного ще донедавна родили яблуні та груші, з плодів яких письменник варив варення. Ще залишилися верби біля ставу, у якому він плавав сам та вчив плавання своїх і сусідських дітей. І досі тут працює музей письменника, відкритий у 1940 році, першим директором якого був син Мирного – Михайло». ( з розповіді Вікторії Пащенко, провідної наукової співробітниці Літературно-меморіального музею Панаса Мирного в Полтаві.)

ЩО ВИ НЕ ЗНАЛИ ПРО ПАНАСА МИРНОГО

*Із дитячих років Рудченко був мовчазний та не любив сварки. Можливо, саме через це він обрав собі прізвище “Мирний”.

*П. Мирний знаний як дослідник і палкий агітатор української мови та перекладач

*Його роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні…?” був виданий у Женеві, його нелегально переправляли через кордон.

*Багато своїх творів залишив недописаними через брак часу

*Свої рукописи зберігав у скрині для сала

*Головну героїню з роману «Повія» списав з дівчат яких кохав

* Одружився в 40 років