Гіркий спомин Чорнобиля

26 квітня 1986 року. Була весна – квітуча, напоєна запахами землі і нового життя. Ніхто не здогадувався, що ця весна назавжди чорними літерами буде вписана в історію нашого народу і людства, що про невелике місто Чорнобиль дізнається весь світ.

Перша згадка про Чорнобиль датується 1193 роком, коли, за Іпатієвським літописом, князь Вишгородський Ростислав, син Великого князя Київського Рюріка, рушив походом з Чорнобиля в Тарциськ. Важко сказати, чому саме Чорнобилем було назване місто.

Історики думають, що це від слова “чорнобильник”, як в давнину називали полин. І так само, як той гіркий полин, доля краю не була легкою. Але минало лихоліття, приходив мир, і знову щедра земля дарувала людям свої невичерпні багатства.

Відбудовувались села, піднімались церкви. Але ніколи ще раніше людина не зводила собі історичного хреста, на якому сама ж і була розп’ята. Таким хрестом став для України Чорнобиль. Скільки українців поклали на жертвенник своє здоров’я та життя! Скільки тих, хто назавжди залишив рідні домівки!

Безкраї простори колись родючої землі тепер порожні, забруднені, мертві…

До 32 річниці пам’яті про найбільшу техногенну катастрофу та вшанування героїзму пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС В читальному залі Томашпільської центральної районної бібліотеки організовано перегляд  літератури «Гіркий спомин Чорнобиля».

Екологічні знання – дітям

22 квітня – Міжнародний день Землі, свято єднання народів планети у справі захисту навколишнього середовища і збереження тих щедрот і природних ресурсів, якими наділила нас природа.

Бажання знати якомога більше про природу й довкілля було завжди притаманне людині ще з перших кроків її розвитку. Кожен із нас відповідальний за стан навколишнього середовища. В цьому ще раз переконалися юні читачі Томашпільської районної бібліотеки для дітей під час екологічної години «Дай нам, Земле, з джерел твоїх сили». Діти відгадували загадки на екологічну тематику,приймали участь в іграх «Що мені дає природа?», «Можна – не можна», доповнювали прислів’я та приказки про природу та її явища. Матеріали представлені на книжковій виставці розширили кругозір дітей з даної тематики.

День пам’яток історії та культури

Міжнародний день пам’яток і визначних місць заснувала Організація Об’єднаних Націй у 1983 році. Його відзначають щороку 18 квітня. Цей день спрямований на підвищення обізнаності громадськості з різноманіттям культурної спадщини, заради збереження її для подальших поколінь. В Україні цей день має назву «День пам’яток історії та культури».

У реєстрі нерухомих пам’яток України нараховується майже 900 об’єктів. Всі вони — національного значення. Ще понад шість з половиною тисяч мають статус пам’ятки місцевого значення.

У Вінницькій області зосереджені усі види та категорії пам’яток, які є об’єктами національної та регіональної політики. На початок 2014 року на державному обліку перебувало 4307 пам’яток: 1739 – археології, 1893 – історії, 526 – містобудування та архітектури, 48 садово-паркового та ландшафтного мистецтва, 101 – монументального мистецтва. За цими показниками Вінниччина займає одне із провідних місць в державі, повідомляє Головне управління статистики у Вінницькій області. 

В читальному залі центральної районної бібліотеки до Дня пам’яток історії та культури проходить презентація книжкової виставки «Перлини Вінниччини», запрошуємо до перегляду.

Без слова вічності немає…

(до 95 річниці від дня народження Василя Земляка)

Василь Земляк (справжнє ім'я – Вацлав Сидорович Вацик) народився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінниччині в селянській родині. По батьковій лінії рід його походить із Чехії, звідки в Україну переселився прадід майбутнього письменника. Згодом Василь Земляк згадував своє дитинство: «...виріс і жив серед чехів, знаю їхню мову, звичаї, культуру... Я люблю Україну, вважаю себе споконвічним українцем, але ніколи не забуваю про чехів, і коли приїжджаю в рідне село, то почуваюсь майже правовірним чехом. До речі, я закінчив з відзнакою чеську семирічну, хоча до п'ятого класу (ми жили тоді в українському селі) по-чеськи не вмів розмовляти».

Навчаючись у школі Василь дуже любив читати, тоді ж написав перші свої вірші, п'єси, оповідання. Закінчивши середню школу, він вступив до Харківського авіаційного училища, мріючи стати льотчиком. Але війна перервала навчання: вісімнадцятирічний юнак потрапив на фронт… Після війни він навчався на заочному відділі Житомирського сільськогосподарського інституту (1949-1953), працював у газеті, на кіностудії імені О. Довженка.

У спогадах про Василя Земляка, неодмінно підкреслюється його тонкий артистизм, делікатність, замріяність і рідкісна душевна щирість, любов до природи. Улюбленою твариною письменника був кінь, якого він вважав справжнім витвором природи і уособленням вірності людині. Мабуть, саме тому в його творах ця тварина описана з найбільшою теплотою.

Ім'я письменника привернуло увагу громадськості після появи друком двох його повістей — «Рідна сторона» (1956) та «Кам'яний брід» (1957), які він присвятив темі українського повоєнного села. До літературної спадщини Земляка також відносимо повісті «Гнівний Стратіон» (1960), «Підполковник Шиманський» (1966), роман-дилогію «Лебедина зграя» (1971) і «Зелені млини» (1976), трагедію «Президент» (1974—1976), кіносценарії «Олесь Чоботар», «Новели Красного дому», «Останній патрон».

Писав він також оповідання, нариси та літературно-критичні статті. За його сценаріями поставлено стрічки «Люди моєї долини» (1960), «Новели Красного дому» (1963), «Дочка Стратіона» (1964), «На Київському напрямку» (1967), «Важкий колос» (1969), «Відвага» (1971). За романом Василя Земляка «Лебедина зграя» Іван Миколайчук зафільмував картину «Вавилон ХХ» (1980).

Помер Василь Земляк холодного березневого дня 1977 року, не встигнувши здійснити свої численні творчі задуми. Похований письменник на Байковому цвинтарі в Києві.

Томашпільська районна бібліотека запрошує своїх читачів познайомитись з книжковою виставкою «Без слова вічності немає…» організованою бібліотечними працівниками до 95 річниці від дня народження письменника.

Олесю Терентійовичу Гончару – 100 років

Олесь Гончар – видатний письменник, великий майстер слова, неповторний класик письменницької публіцистики другої половини XX ст. Він був романтиком, і закономірний його потяг до краси знайшов своє відображення в героях його творів. Вони красиві, самовіддані, вірні, чесні. Олесь Гончар – це письменник, який чудово поєднує лірику з епосом, романтизм із реалізмом. Твори Олеся Гончара широко відомі не лише в нашій країні, а й за її межами. Книжкові видання письменника виходили більш як 40 мовами народів світу, а окремі його новели, статті і уривки з романів публікувалися в сімдесяти шести країнах.

Свідченням високого авторитету Олеся Гончара не лише в Україні стало присудження йому Міжнародним Біографічним центром у Кембриджі почесного титулу «Інтелектуал світу 1993 року».

Він був романтиком, і закономірний його потяг до краси знайшов своє відображення в героях його творів. Вони красиві, самовіддані, вірні, чесні.

 Першими літературними вчителями майбутнього письменника були Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Андрій Головко, Степан Васильченко, Григорій Косинка, чиї твори він читав і перечитував з насолодою.

З нагоди ювілею письменника на абонементі Томашпільської центральної районної бібліотеки  організовано виставку-портрет «Слово про Олеся Гончара».