АРХІТЕКТУРНІ СТОРІНКИ СТОЛІТЬ.

Всесвітній день архітектури встановлений в 1985 році у перший понеділок липня Міжнародним союзом архітекторів, який виник в 1946 році, після Другої світової війни, коли потрібно було піднімати з руїн міста, відновлювати підприємства, відтворювати пам’ятники архітектури.

Щорічно 1 липня в Україні відзначається День архітектури України. З нагоди Всесвітнього дня архітектури та Дня архітектури України в читальній залі Публічної бібліотеки розгорнуто книжковий вернісаж «Архітектура - літопис часу», яка популяризує знання про цей вид людської діяльності. Тому, всі далекі від архітектурної професії громадяни, цього дня отримують чудовий привід розширити світогляд, більше дізнавшись про історію визначних пам’яток, які прикрашають наші міста. До того ж не секрет, що архітектура здатна впливати на настрій, здоров’я та продуктивність людей, переплітаючись з такими науками, як психологія, соціологія, економіка й політика.

А чи знали ви?

В якому місті України найбільше визначних архітектурних споруд?

Таким у нашій країні є Львів, адже там налічується понад 2 тисячі шедеврів архітектурного мистецтва. В історичному центрі Львова їх настільки багато, що ця частина міста знаходиться в переліку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Чи є в Україні архітектурні об’єкти незвичайної форми?

Таких споруд налічується чимало! Серед них - Плаский будинок та Будинок-хвиля в Одесі, ресторан Старий Млин у Тернополі, Будинок з морських контейнерів у Харкові, Перевернутий будинок в селі Поляниця на Івано-Франківщині.

За офіційними даними, в Україні налічується близько 14 тисяч пам’яток архітектури, 46 великих історичних культурних заповідників і більше 1000 об’єктів паркового мистецтва.

Запрошуємо до перегляду!

Мій край, моя родина у старих світлинах

 

РОЗПОВІДЬ ЛЮДМИЛИ ВИСОЧАНСЬКОЇ з села Велика Русава, гортаючи сторінки сімейного альбому.

"Хочу поділитись з вами з цікавими та водночас дуже важкими моментами життя моєї родини…

Фото 1. Велика родина Чепілів, мій рід. Нижній ряд сидить прадід Чепіль Олексій Феодосійович (дід Олекса) та прабаба Наталія Мартинівна з синами. Зліва направо: Василь, Степан та Єфрем зі своїми дружинами та дітьми. Дід Олекса був гарним господарем, мав власний шмат землі, воли, коні та олійню, що стояла на річці Русава працювала від течії води. Водночас дід служив у пані Виноградської садівником. Баба Наталка займалася дітьми та господарством. По мірках тих давніх часів, дід був освіченим - вмів читати та писати. Маючи одинадцять дітей (вижили семеро), вирішив синів вчити науці, а доньок господарювати, бо нащо їм та наука? «Жінка аби вміла хату білити, борщ варити, дітей глядіти» - казав дід Олекса.

З початком 30-х років, коли відбулася колективізація, дід Олекса першим вступив до колгоспу, (а їх було створено аж 4), добровільно віддав воли, коні та землю. Але тодішній владі цього стало замало: вирішили зробити показовий суд над «куркулем». Як розказувала моя бабуня Марія, вночі хтось постукав у шибку, це була посильна з сільської ради, дідова родичка. Прибігла, каже: «Тікайте! Вас взавтра мають показово судити та висилати з села». Не роздумуючи, тієї ж ночі дід Олекса та баба Наталка втекли. Суд був заочно. Засудили. Все добро забрали, стайню й олійню розвалили. Казали, що обладнання з олійні перевезли до села Вил та здали в колгосп, де дідів млин працював ще довгі роки…

Після втечі з села до 1944 року мої прадід та прабаба жили на Донбасі. Опухлих від голоду їх привезли в тому ж році в рідне село, це було їх побажання - померти на рідній землі. Спочатку помер дідусь, а через кілька тижнів бабуся.

Сім’я Чепіль ( поч. хх ст.)

Фото 2. На фото три доньки Чепілів: стоять: Явдоха (ліворуч), Катерина (праворуч) та Марія (моя бабуся), наймолодша, сидить. Старші сестрички вже заміжні, «замолодичені» терновими хустками. У молоденької усміхненої Марійки, вітер куйовдить неслухняні кучерики. На дівчатах неймовірної краси вишиванки (жоден узор не повторюється), та по кілька рядків намиста.

Коли старші доньки Чепіль Явдоха і Катерина, вийшли заміж, почалась революція та громадянська війна (1917 -1920 роки). Пані Виноградська, у якої дід служив, переодягнувшись у селянський одяг, втекла з Великої Русави. Селяни кинулися грабувати та руйнувати красивий двоповерховий панський будинок. Напроти олійні діда Олекси була кладка, через річку до маєтку панів. Прадід добре знав все розташування «добра» в будинку, проте сам не пішов і заборонив всій родині – «то гріх, чуже брати!».

Фото 3. Доля доньок Чепілів легкою не була. Найстарша Катерина вийшла заміж за Нападистого Антона Харитоновича. Пішла в невістки, згодом мали свою хату, двох доньок: Марію та Ганнусю. Доля не була прихильною до їх дітей. Красуня Марія вийшла заміж у сусідню Молдову. Та чоловік бив молоду дружину. Дізнавшись про це родина поїхала забрати свою доньку, та вже було пізно. Хвора і побита Марійка скоро померла, їй було лише 24 роки

Фото 4. Друга їх донька, Ганна, з народження була глухонімою. Моя бабуся колись розповідала:«Поїхали Антін з Катериною у сусіднє село на праздник до брата, а Катерина тоді була при надії. По дорозі йшов старець, не оглядаючись та не давав коням дорогу. Антін оминув його полем, та почав бити нагайкою. Катерина боронила, «не бий», кричала. «Як згодом виявилося, той старець не чув тупоту коней бо був глухонімим». «Це гріх нам, Антоне, за того старця» - казала Катерина: «Тому і Ганя наша така - Богом обіжена». Та Ганнуся з дитинства дуже гарно вишивала. На полотні, в своїх узорах, дівчина і говорила і сміялась і сумувала. Ще й до нині в моїй родині збереглося її вишиття…

Друга сестра Чепіль Явдоха. Вийшла заміж, чоловіка звали Михайло. Проживали в Одесі. Мала дві донечки - Раю та Ніну. Ніна Гонтарь до нас приїздила зі своїми дітьми; Сергієм та Альоною, справжні одесити з неймовірним почуттям гумору, веселі та компанійські.

Фото 6. Третя, наймолодша з усіх дітей Чепілів, Марія - то моя бабуня. Саме вона залишилася у батьківській хаті (коли розкуркулювали, хату залишили). Мого дідуся – Микиту Стеблич в 1939 забрали на Фінську війну, де одразу і загинув у свої двадцять шість. Збереглося ось це єдине, обпалене війною фото діда Стеблич Микити Григоровича, 1913 р. н. (на фото ліворуч) … Марія залишилася вдовою з двома маленькими дітьми: Іван, три рочки, ще й калічка на ноги та Михалом (мій батько) ще й два роки йому не було. Бідувала. Лишала діти самі та йшла в поле жати, щоб виконати норму, що наділили. Одного дня, прийшла з поля, застала Іванка з жаром. Так і не врятували, помер…

Не любила бабуня розповідати про ті часи, це були важкі спогади. Інколи згадувала, як голод пережила у 1933 році, як вижила, бо розшили з сестрою Катериною хату і сніпками з соломи годували сусідську корову за молоко, як хліб з лободи пекли, як гнилі буряки пекли та їли, але вижили.

Фото 7. Моя бабуня Марія випроводжає до армії сина Михайла. Поруч сидить Марійка Шленськова, наречена.

Фото 8. Весілля моїх батьків. Створення нової родини Михайла та Марії Стебличів. На фото рідні та сусіди наречених з двох родин.

Фото 9. Сини Олекси Чепіля спочатку навчалися у церковно - приходській школі, а потім розбіглися по світу, здобували освіту та працювали. Василь пройшов всю війну, отримав важкі поранення та багато нагород, проживав у місті Душанбе з дружиною Шурою. (медсестрою, що виходила його у шпиталі). Працював викладачем у вузі. Своїх онуків назвав Василь на честь діда та баби: Альоша та Наталя. Василь Олексійович похований у Душанбе. Його дружина, тьотя Шура, з дітьми та онуками переїхала в Україну, в Чернігівську область, там і померла. Так наше родичання і закінчилося.

Фото 10. Другий син прадіда Олекси - Чепіль Проживав на Донбасі (місто Красний Луч) з дружиною Аксютою, працювали закрійниками на фабриці, мав гарну родину: два сини та онуки. Цікаво, що сини Чепіля, завжди підписували фото російською мовою, як Чепель. Можливо саме так їм було видано документи. На фото (ліворуч Василь Чепіль , Аксюта та Степан Чепіль з синами). Третій син Чепіль Єфрем одружився на сільській дівчині Явдосі. Жили в селі Велика Русава на «Ланку» (так називали частину села), побудували хату, народили донечку Марійку, синів Івана та Олександра, були гарними господарями. З його онуками я й досі підтримую родинні зв’язки.

Доля ж четвертого сина, Чепіля Артема, не відома. Як казала моя бабця Марія, він був «політичним» та й довелося йому втекти за кордон під чужими документами Антона Нападистого, чоловіка сестри Катерини.

Дуже хочу, щоб ця розповідь залишиться тут, як світла пам’ять про моїх предків Чепілів, про моє коріння, про мою родину, про життя простих людей, які трудилися на своїй землі та любили її всім серцем. А можливо відгукнеться якась гілочка з великого гарного дерева родини Чепіль села Велика Русава, я так на те надіюсь…"

Проєкт реалізовується завдяки Лариса Білозір та ГО Ми - Вінничани

#Публічнібібліотеки_проєктна_діяльність

#Публічнібібліотеки_краєзнавча_діяльність

КОНСТИТУЦІЯ – ОСНОВА ВСІХ ОСНОВ.

28 червня цього року Україна відзначатиме 29-ту річницю прийняття Конституції України – головного нормативно-правового акта держави, який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов’язки громадян.

Публічна бібліотека Томашпільської селищної ради презентує книжкову виставку: «Конституція – законодавчий фундамент суспільства». Представлені матеріали ознайомлять з важливими етапами історичного розвитку України на шляху до становлення України, як конституційної держави, найважливіші історичні моменти конституційного процесу на складному і довгому шляху державотворення України.

ДЕНЬ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО ПРАПОРА.

червня - особливий день для кожного кримського татарина та всіх, хто підтримує боротьбу за свободу та справедливість. Сьогодні ми відзначаємо День прапора кримськотатарського народу.

Це неофіційне свято, яке відзначають з 2010 року за рішенням органів самоврядування, символізує єдність, наступність поколінь кримських татар та їхню боротьбу за свободу і право на самовизначення.

В читальній залі Публічної бібліотеки Томашпільської селищної ради до цієї дати оформлено історичну виставку – довідку .

Цікаво знати!

Прапор кримських татар — це блакитне полотнище, у лівому верхньому куті якого розміщено золотий знак влади — тамгу. Воно символізує небо, річки, чисте повітря, добробут, добрі помисли й мир. Блакитний колір у тюркських народів є символом чистоти та свободи. "Його називають "мала кок", тобто саме блакитний, а не синій. Цей прапор існував ще за часів Кримського ханства, проте ніколи не використовувався в походах. Стяг об'єднує всіх кримських татар, де б вони не були, нагадуючи про багатовікову історію, культуру та традиції

26 червня, Києві встановили новий рекорд України — найбільший кримськотатарський прапор розміром 9 на 16 метрів. 28 червня 2021 року за допомогою 200 жовто-блакитних повітряних кульок прапор запустили через адміністративний кордон між вільною територією України та тимчасово окупованим Кримом. Окупанти робили все можливе, щоб збити прапор. Вони піднімали гелікоптери та залучили особовий склад ФСБ РФ. Проте прапор побачили навіть у Ялті. Росіяни частково збили кульки, і прапор повернувся в Україну, де його знайшли на Арабатській стрілці. "Повернувся прапор – повернеться і Крим!".

Нині стяг є символом боротьби за права корінного народу Криму, символом звільнення півострова від російської окупації та одним із символів відновлення територіальної цілісності України.

МІСТО ЩАСТЯ ОЧИМА ДІТЕЙ.

Сьогодні, 25 червня, вже вдруге, до наших юних читачів завітали фахівці з Благодійний фонд Посмішка ЮА, який займається психосоціальною підтримкою для дітей, молоді і дорослих у 20 областях України.

Тематикою сьогоднішніх активностей стали фантазії дітей на тему «Місто щастя». За допомогою креативної команди Благодійного фонду, діти поринули у світ творчості. Різними методиками створювали своє «місто щастя»: ліпили з пластиліну, малювали сім’ю, обійми, природу, сонце, веселку, озеро, квіти, парк, стадіон, трактора на безмежному полі… Всі малюнки, незалежно від сюжету, сповнені світла і любові, мрій про щасливе дитинство в мирній Україні.

Цікавими також були рухливі ігри на свіжому повітрі, які супроводжувались дитячим сміхом та були сповнені неймовірними емоціями.

Щиро дякуємо фасилітаторам проєкту, всій творчій команді Посмішки ЮА за позитивний настрій, можливість творити і усміхатись!