У рамках проєкту з промоції читання «Високе світло імені і слова» Публічна бібліотека Томашпільської селищної ради презентує цикл книжкових виставок, присвячених видатним ювілярам листопада.
У листопаді виповнюється 90 років від дня народження Миколи Степановича Вінграновського — поета-шістдесятника, актора, кінорежисера, сценариста і прозаїка. Літературне повідомлення «Микола Вінграновський – режисер і поет абсолютного слуху» відкриє читачам маловідомі факти про поета.Вінграновський належить до покоління шістдесятників (разом із Василем Стусом, Ліною Костенко, Іваном Драчем), проте завжди тримався дещо осторонь чистої політики.
Маловідомі факти:
Учень та улюбленець Олександра Довженка. Довженко помітив молодого актора під час навчання у ВДІКу і забрав до своєї майстерні. Він затвердив Вінграновського на головну роль Івана Орлюка у фільмі «Повість полум'яних літ».
Його повісті для дітей («Сіроманець», «Первінок», «Літо в Журавлиному») — це справжні шедеври світового рівня.
На Київській кіностудії ім. О. Довженка Вінграновський створив художні фільми «Ескадра повертає на захід», «Берег надії», а також низку документальних стрічок («Гетьман Сагайдачний», «Щоденник О. Довженка», «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького»).
Виставка-калейдоскоп «Доля виспівана в квітах» приурочена до 125-річчя від дня народження Катерини Василівни Білокур — української художниці жанру наївного мистецтва, майстрині народного декоративного живопису. Катерина Білокур — феноменальна самоучка із села Богданівка на Київщині, чий талант подолав бідність, сільські стереотипи та відсутність освіти.Найцікавіші факти про художницю:
Її творчістю захоплювався Пабло Пікассо. У 1954 році на Міжнародній виставці в Парижі Пікассо тривалий час простояв біля полотен Білокур («Цар-Колос», «Березка» та «Колгоспне поле») і вигукнув: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, ми змусили б заговорити про неї цілий світ!».
Батьки категорично забороняли їй малювати, вважаючи це «несправою» та безглуздям. Вона виготовляла пензлики самостійно — з котячої шерсті (брала лише кілька волосин однакової довжини), а фарби робила з буряка, бузини, калини, цибулі та соку рослин.
Катерина Білокур ніколи не зривала квіти для натюрмортів. Вона ходила малювати їх на луги чи в садки, чекаючи цвітіння кожної рослини. Через це на одній її картині поруч можуть цвісти весняні проліски та пізньоосінні жоржини — робота над одним полотном часто тривала від весни до глибокої осені.
Шлях до визнання розпочався з того, що художниця почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була...» у виконанні Оксани Петрусенко. Розчулена Катерина написала співачці лист і вклала туди свій малюнок калини на шматочку полотна. Петрусенко була вражена та звернулася до Будинку народної творчості — так про селянську художницю дізнався мистецький світ.
Катерину не прийняли ні до Миргородського керамічного технікуму, ні до Київського театрального технікуму через відсутність документа про закінчення семирічки — батьки не віддали її до школи, аби зекономити на одязі та взутті. Усю грамоту та малювання вона опанувала самотужки.
До 215-річчя від дня народження Маркіяна Семеновича Шашкевича — священника, письменника — організовано виставку-довідку «Ініціатор видання альманаху «Русалка Дністрова».Ключові та маловідомі факти:
14 жовтня 1836 року в соборі Святого Юра у Львові під час свята Покрови Шашкевич виголосив проповідь українською мовою замість традиційної церковнослов'янської чи польської. До нього цього не робив жоден греко-католицький священник.
Шашкевич принципово відмовився від застарілої церковнослов'янської азбуки та етимологічного правопису. У «Русалці Дністровій» він прибрав букви ъ (єр), ы (єри), ѣ (ять) і вперше застосував фонетичний принцип («як чуємо, так і пишемо»), ввівши до вжитку літеру є.
У 1836 році Маркіян Шашкевич уклав «Читанку для діточок в школах народних», написану народною мовою. Через заборону цензури книжка побачила світ лише після смерті автора — у 1850 році, ставши першим підручником рідною мовою в Галичині.
Життя у злиднях та важка праця підірвали його здоров'я — він захворів на сухоти, втратив зір і слух та помер у віці 31 року.
До 100-річного ювілею від дня народження Олеся (Олександра) Павловича Бердника — українського письменника-фантаста, філософа, дисидента — оформлено тематичну виставку літератури «Творчість, що поєднувала фантастику з філософією».Цікаві факти про письменника-мислителя:
Бердник став одним із найпопулярніших фантастів України 1960–1970-х років. Його романи «Шляхи титанів», «Стріла Часу», «Хто ти?», «Зоряний Корсар» розходилися тисячними накладами, поєднуючи класичні науково-фантастичні сюжети з ведичною філософією, українським фольклором та космічною естетикою.
За свої виступи на захист української культури та «антирадянську агітацію» письменник пройшов крізь репресивну систему двічі: у 1949–1955 та 1979–1984 роках.
Восени 1976 року разом із Миколою Руденком, Левком Лук'яненком та іншими діячами став співзасновником першої легальної правозахисної організації в УРСР.
Бердник виступив автором сценарію науково-фантастичного фільму «Мрія назустріч» Одеської кіностудії, який здобув значну популярність серед шанувальників космічної тематики того часу.
Філософсько-фантастичний роман «Зоряний Корсар», у якому під виглядом боротьби між космічними цивілізаціями зображено протистояння вільного духу та тоталітарного «Сигналу Землі». Книга була негайно вилучена з бібліотек і заборонена радянською цензурою, ставши культовим самвидавом.
30 листопада виповнюється 75 років від дня народження легенди української естради, володаря голосу, за яким пізнавали українську пісню у світі, та незмінного соліста ансамблю «Смерічка» Назарія Яремчука. На читача чекає літературне повідомлення «Незрівнянний світ краси Назарія Яремчука», з якого дізнаєтесь:У юності Назарій мріяв стати географом і подавав документи на географічний факультет Чернівецького університету, але спочатку не пройшов за конкурсом. Очікуючи наступного року, він пішов працювати сейсмологом та вступив до ВІА «Смерічка». Лише згодом він здобув вищу освіту — спочатку географічну, а пізніше — в інституті культури.
У 1971 році на фіналі випуску «Пісня року» в Москві Назарій Яремчук разом із Василем Зінкевичем та Володимиром Івасюком виконали «Червону руту». Це був справжній тріумф української мови та культури на союзному телебаченні.
Назарій став головним героєм музичного фільму «Червона рута», де зіграв карпатського юнака Богдана, який закохується в дівчину Оксану (у виконанні Софії Ротару).
Назарій тричі їздив із концертами до Афганістану для українських хлопців-військовослужбовців. А у травні 1986 року, одразу після аварії на ЧАЕС, одним із перших приїхав у ліквідаційну зону та виступав перед ліквідаторами.
Разом із «Смерічкою» та сольно Яремчук гастролював у Канаді, США, Аргентині, Бразилії, Афганістані та країнах Європи, відкриваючи українську музичну спадщину для закордонної діаспори.
Останній свій концерт співак дав навесні 1995 року у Співочому полі в Києві, вже будучи тяжко хворим. Його пісні — «Гай, зелений гай», «Стожари», «Родина», «Я піду в далекі гори» — стали класикою української музичної культури.
