ЛОКАЛЬНИЙ-ОНЛАЙН ПРОЄКТ «ТУРИСТИЧНІ МАГНІТИ ТОМАШПІЛЬЩИНИ»
Томашпільщина - це справжня скарбниця! 
Дізнаваймось про місця, які, можливо, бачили тисячу разів, але не знали їхньої історії, а також відкриваймо абсолютно нові локації та цікавинки - "Туристичні Магніти Томашпільщини"!
Сьогодні розповідь про невелике село нашої громади
Горишківка - це мальовниче подільське село з глибоким корінням
, яке зберігає дух старої Томашпільщини та має кілька цікавих локацій для тих, хто цінує історію та природу. 
"Смакогузова гора" - місце, де застиг час.
Огорнута високими деревами та закосичена яскравим різнотрав'ям, вона височіє над Горишківкою як мудрий охоронець вікових таємниць тих далеких буремних років, коли людська воля протистояла невидимому ворогові - великим морам минулого. 
Це місце сили, спокою і пам’яті. Гора приваблює своєю тишею, містичністю та невигаданою історією. 
У XIX та на початку XX століття Поділля неодноразово страждало від епідемій - не лише тифу, а й холери. Оскільки Горишківка історично була містечком із густим населенням (зокрема великою єврейською громадою) та мала проблеми з чистою питною водою (як свідчать описи Юхима Сіцінського), епідемії поширювалися швидко. 

За тогочасними правилами - людей, що померли від особливо небезпечних інфекцій, забороняли ховати на загальних сільських цвинтарях, щоб не "отруїти" землю та підземні води. Для таких поховань обирали віддалені пагорби або пустирі. "Смакогузова гора" за своїм розташуванням ідеально підходила для ролі такого ізологованого місця.
Прапрадіди згадували, щоб присипати могили померлих від "поганих хвороб", землю місяцями возили волами з усіх навколишніх сіл. Відносна висота гори над рівнем самого села становить орієнтовно 20-40 метрів.
Пройшли віки....
Зелена, дещо сумна, корона Горишківки -"Смакогузова гора" сьогодні чарує своєю дикою, первозданною красою, даруючи спокій кожному, хто піднімається на її вершину. 

На безкраїх полях села Горишківка, в північно-східній частині, де дорога веде до сусіднього села Станіславка, ліворуч узбіччя знаходиться Татарський Курган (могильник).
Час та плуг зрівняли його із землею, перетворивши давній могильник на частину щедрого поля. Але чи зник він насправді? Ні. Він просто став частиною нашого сьогодення. Там, де колись лунав тупіт кочівників, брязкала зброя та вирішувалися долі кордонів, тепер панує мирна праця та тихий шепіт колосся. 

В історичних джерелах це місце пов’язують з козацькою добою, коли наші землі зазнавали нападу кримських та ногайських татар.
Курган слугував спостережним пунктом. За розповідями старожилів, там поховані козаки, місцеві жителі, які боронили край від татарських набігів. Кажуть, що в тихі ночі на вершинах пагорбу можна почути іржання коней — так душі воїнів продовжують свою варту. Ці дві локації - метафори в селі Горишківка, місця, де можна зупинитися біля краю поля, чи вийти вузькою стежиною на вершину, вдихнути повітря на повні груди й відчути, як під твоїми ногами дихає сама вічність. 
