
Ще з перших прочитаних стрічок закрадається думка - твір буде не простий, читаючи його не відволічешся ні на мить, тут доведеться співпереживати, і навіть дуже… Але воно того варте!
...1323 рік в невеликому волинському селі Біличі неподалік стольного княжого града Володимира, «посеред холодної ночі, на межі зими і весни», в родині Стратона і Феодосії народжується довгоочікуваний хлопчик. Його, згідно з волею отця Гермогена, священника церкви, оскільки з’явився на світ у день благовірного великого князя Ярослава Мудрого, назвуть Ярославом.
Ярослав росте вразливим і допитливим. Він дивується «чого дерево росте», а проводжаючи поглядом птаха чи метелика, чекає на їхнє повернення. А за два місяці до свого п’ятиріччя, бувши хворим, попросить у матері дозволу потримати батькову чашку, що була «єдиним справді гарним предметом у їхній оселі». Та тоді «сталося лихо, біда – повертаючи чашку в долонях, милуючись квітами, що мовби танцювали, Славцьо впустив її».
Батько жорстоко побив за те малого, що дивом дитя вижило. Та це «був уже інший хлопчик. Його цікавість нікуди не поділася. Вона тепер сиділа глибоко в ньому, він ставав іншим, Ярослав став кульгавим…»
Тим, хто врятує Ярослава від сімейної тиранії, виявиться священник Гермоген, він відчув, що мусить бути причетним до подальшої долі хлопця. Ярослав став ченцем Свято-Георгіївської обителі у Володимирі та отримав ім’я Йосафата. Розмірковуючи над сутністю Бога, віри, людського покликання, юнак відчуває себе чужим серед братії.
А далі… повела доля Ярослава тернистими стежками, які були призначені тільки йому. Прихистив хлопця рідний материн брат Семен Довгоход, який був впливовим купцем. Подорожуючи по різних закордонних містах Ярослав зустріне кохання всього свого життя – Міладу, та не зуміє дослухатися до її порад, залишитися в Празі.
Його розум та знання, отримані за читанням філософських книг в бібліотеці святої обителі, а можливо щось таке, відоме лише одному Ярославу, допоможе врятувати Прагу від страшного мору – чуми. Король Карл Четвертий запропонував щедру нагороду хлопцеві, на що та той лише запросив книгу давньогрецького філософа Платона, адже рахував її найкращою в світі платою. Звичайно отримав від дядька осуд: «Дурень ти, дурень, небоже Славцю, - сказав Семен. – Розумний, грамотний, а дурень. Міг би теж стати багатим… Блаженний ти, небоже».
Ярослав залишається самітником. Живе в хатині біля Луцька, яку допоміг придбати дядько Семен. Несподівано й незрозуміло для самого набуває нового дару – зцілювати недужих. «До нього таки прийде слава чаклуна, по-тодішньому ще чорнокнижника, чого Ярослав дуже не хотів ... Він радив і знімав біль руками й очима. І мовою, словами. Тоді, в чотирнадцятому столітті, ще не знали такого іноземного слова – екстрасенс». Серед Ярославових вдячних пацієнтів виявиться також княгиня Ольга, дружина Дмитрія Любарта.
Після доносу двоюрідного брата Арсенія, він опиняється у в’язниці – в підземеллі Луцького замку, де під тортурами погодиться з абсурдними безпідставними звинуваченнями. І саме у пітьмі в’язничної камери перетнеться його шлях зі шляхом ще одного невільника, Романа дзвонаря, сина князя Юрія ІІ, якого отруїли змовники-бояри в 1340-му році…
Як розгорнуться далі події, а вони, повірте, яскраві, захоплюючі, і дуже історично пізнавальні, дізнаєтесь із цього Великого роману Володимира Лиса «Чорнокнижник і Дзвонар».