Рубрика «ПО КНИГУЄМО!»

 

представляє художній роман Ілларіона Павлюка «Я бачу, вас цікавить пітьма». Це найбільш читана книга, яка вже кілька років поспіль входить до топів продажів, б’є рекорди тиражів. Українці купили понад 100 000 примірників книги Видавництво Старого Лева.

Психологічний трилер «Я бачу, вас цікавить пітьма» письменника та офіцера ЗСУ Ілларіона Павлюка - це розповідь про близьку кожному з нас внутрішню темряву, про страх подивитися правді в очі, про гріхи і спокуту. Це не поверхневий сюжет, поверхневий детектив, а глибокий твір, де є містика, детективна історія, трішки філософії, багато життя. Ця книга здатна змінити внутрішній світ людини, її варто читати не один раз, розбираючи образи, алюзії, підтексти, тонкі паралелі з грецькою та фінською міфологіями, християнською релігією та картинами Босха…

Книга розпочинається як досить нудний детектив.

Головного героя - Андрія Гайстера, як кримінального психолога, відправляють консультантом в маленьке провінційне селище Буськів Сад на пошуки зниклої дівчинки з особливими потребами Надійки. Жителі Буськового Саду напрочуд байдужі жорстокі люди, які навіть не шукають зниклу дівчинку, а в самому селищі орудує маніяк, який вбиває і калічить молодих жінок.

Найцікавіше розпочинається, коли Андрій вирушає в Буськів Сад потягом. До детективної лінії додається містика і твір перетворюється на психологічних трилер.

«….- Кожному своє... — задумливо повторив він. - А знаєте де було так написано? На воротах Бухенвальду.

- I?..

- Нічого хорошого там би не написали.

- А що в цих словах поганого?

- Що поганого... Ну, от уяви на секундочку, що твоя робота - відчинити оті ворота. Нічого ж такого, так? Просто собі відчиняєш. Щоправда, в концтаборі... - він помовчав. — Я думаю, напис над входом був зроблений саме для тих, хто може засумніватися. «Кожному своє» - це ідеальне виправдання будь-якого зла. Випало тобі відчиняти браму? Відчиняй. Їм - задихнутися в газовій камері? Добре, що не тобі. Кожному своє! А головне, ніхто не винен - просто так сталося….»

Всі персонажі роману розчиняються у власних таємницях, які відкриватимуться поступово і триматимуть в напрузі до останньої сторінки.

#Читай_українських_авторів

Мій край, моя родина у старих світлинах

 

Історія родини у старих світлинах Резнік (Насінник) Галини Іванівни с. Вапнярки, Томашпільської ТГ.

1 фото. Цьому фото вже понад 72 роки. На ньому четверта праворуч 16-ти річна Коліброда Ганна Степанівна (1937р.н), в колі однокласниць. Дівчата сфотографувались після уроків в Журавлівській середній школі. Ганна Степанівна - моя матуся. Можливо серед цих гарненьких дівчаток-старшокласниць є теж чиясь матуся, впізнавайте!

с.Вапнярки1953 рік.

2 фото. Ця світлина для мене особлива. На ній моя ще дуже молода матуся Ганя в святковому одязі стоїть на подвір’ї своєї улюбленої тітоньки Гончар Ніни Іванівни, ( виглядає з дверей дерев’яного ганку). Тітка Ніна була дуже гостинною, доброю і щирою людиною. Ще з дитинства пам’ятаю, як ми з родиною ходили до тітки Ніни в гості, вона згуртовувала наш рід.

с.Вапнярки1955 рік.

3 фото. А це весільна фотографія моїх батьків. Наречений- Насінник Іван Ілліч (1939- 2015р), наречена - Коліброда Ганна Степанівна (1937 -2018). Мої шановні, найкращі в світі батьки! Все своє життя працювали в рідному колгоспі. Батько розповідав, що в молоді роки працював на видобутку каоліну в селі Паланка, а згодом їздовим на молочно -товарній фермі. Там, на фермі, і мама трудилася. В сім’ї Насінників народилося двійко дітей – я Галина та мій брат Володимир.

1 липня 1958 року.

4 фото. Різдвяні свята в тітки Ніни Гончар. Праворуч Стопчатий Петро з дружиною Ольгою, тьотя Оля, двоюрідна мамина сестра, далі - Ганна та Іван Насінники – мої батьки, а в центрі усміхнена тітка Ніна, радіє своїм дорогим гостям.

1963 рік.

5 фото. Дві родини на святкуванні Великодня . Родина зібралася на подвір’ї, біля хати з солом’яною покрівлею, моєї бабуні Насінник Катерини Федорівни.

Вдивляюсь в знайомі обличчя. Крайня справа сидить моя бабуся Катерина Федорівна - (1911- 1986). Бабуся Катя залишилася вдовою, сама виховувала та ставила на ноги єдиного сина Івана (мого батька). По центрі світлини сидять мої, такі ще молоді, батьки, на татових дужих руках надійно примостилася я, трирічна Галинка. Біля батька по ліву сторону мій дідусь, Коліброда Степан Іванович. Дідусь воював у радянсько-фінській війні (це був збройний конфлікт між СРСР і Фінляндією у період від 30 листопада 1939 року до 13 березня 1940 року (104 доби)). Повернувся дідусь Степан додому без руки. Біля дідуся двоюрідний брат мого батька Вовчок Іван. Крайній зліва мамин рідний брат Коліброда Микола Степанович, який багато років працював водієм у колгоспі ім. Леніна с. Паланка. У верхньому ряду зліва моя бабуся Коліброда Лідія Іванівна (1916р.н). Біля неї мамині двоюрідні сестри Вовчок Тетяна та Вишнівська Зінаїда. Другий праворуч – двоюрідний брат батька Вовчок Василь Данилович та двоюрідна сестра Марія.

На жаль більше нікого не пам’ятаю, але всі вони – частина моєї великої родини про це розповів мені старенький альбом сімейних світлин гарного роду Калібродів та Насінників.

Проєкт реалізовується завдяки Лариса Білозір та ГО Ми - Вінничани

#Публічнібібліотеки_проєктна_діяльність

#Публічнібібліотеки_краєзнавча_діяльність

ПРОЄКТ «Мистецька палітра Томашпілля»

 У ПРОСТОРІ ДУМОК І ФАНТАЗЙ…

І сьогодні продовжує його юна художниця - гнатківчанка, Єлизавета Ярова, яка презентує персональну виставку своїх творчих робіт.

Скільки неповторного і чудесного знаходиться навколо нас! Далеко не кожна людина на землі може висловити свої емоції і почуття, споглядаючи чудові краєвиди природи. Лише одиниці наділені дійсно рідкісним талантом перенести цю красу на папір.

Єлизавета навчається в одинадцятому класі Гнатківського академічного ліцею Томашпільської селищної ради. У неї є чимало захоплень і одне із них – малювання картин, в які вона втілює свої почуття, свої фантазії, жагу пізнання та щире бажання усвідомлення навколишнього світу. Дівчина каже, що її любов до малювання проявилася ще в ранньому дитинстві. З початку малювала простим олівцем, згодом дуже подобалось малювати обличчя людини вугіллям, зовсім недавно, спробувала малювати картини на полотні акриловими фарбами. Коли зрозуміла, що почало виходити – взялася за більш серйозні роботи. Ідеї своїх картин зустрічає повсюди; у своїй сім’ї, у рідному селі в прочитаних книгах. Експозиція художниці нараховує понад 30 робіт, виконаних в техніках: акріл та графіка. Роботи авторки, створені протягом останніх років, показують становлення та зростання юної художниці.

Запрошуємо всіх мешканців громади та підписників нашої сторінки помилуватися роботами юної художниці з мальовничого села Гнатків.

#Публічнібібліотеки_проєктна_діяльність

#Публічнібібліотеки_краєзнавча_діяльність

Переглянути відео за посиланням;

https://www.facebook.com/library.tm/videos/644364997969998/

КРУТИ - БІЙ ЗА МАЙБУТНЄ

Рівно 107 років тому, 29 січня 1918 року, на залізничній станції Крути малочисельні загони військ УНР стримали багатотисячну більшовицьку орду. Саме там почались перші визвольні змагання. Молоді студенти, вільні козаки, кадети та вояки армії УНР здійснили героїчний подвиг ціною власного життя. Там гинули кращі сини нації, щоб українська незалежність стала реальною.

Після них будуть ще сотні тисяч смертей, але все почалось під Крутами, коли наш народ, не маючи власного боєздатного війська, силами тодішніх добровольців показав своїм ворогам, що ми готові битися за свободу. Крути – це приклад успішної протидії невеликих, але вмотивованих сил, проти ворога, що значно переважає чисельно. Якою була б наша історія без них? Ми не знаємо… Але героїзм юних захисників захоплює. Про них написано книги, знято фільми, про них говорять досі.

Публічна бібліотека Томашпільської селищної ради запрошує до читальної зали на перегляд книжкової виставки «Крути –сум, біль, вічна пам'ять України», присвяченої юним Героям. У підбірці використано видання із фонду бібліотеки, що вміщують маловідомі документи, матеріали, свідчення, хронологію та спогади учасників бою під Крутами 29 січня 1918 року.

З ЖИТА І НЕБА НАШ ПРАПОР ЯСНИЙ

33 роки тому, Верховна Рада України офіційно затвердила синьо-жовтий стяг Державним Прапором України. З нагоди відзначення цієї події в читальній залі Публічної бібліотеки Томашпільської селищної ради проведено історичний калейдоскоп «Державний Прапор України- святиня нашого народу» під час якої присутні дізналися найцікавіші факти про синьо-жовтий стяг, та провели фотомікс «Прапор об’єднує».

Найцікавіші факти про синьо-жовтий стяг;

Державний прапор України — прапор із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Офіційно затвердили синьо-жовтий стяг як державний символ України 28 січня 1992 року.

Найдавніші українські прапорні полотнища були трикутно-клинової форми.

Колірна гамма прапора існує вже тисячі років. Появу жовто-синіх кольорів пов’язують з Великим переселенням народів, яке відбувалося 3000 років до н.е.

Значення синього та жовтого кольорів на прапорі традиційно також трактують як поєднання чистого, мирного безхмарного неба, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану – символу мирної праці і достатку.

Цікаву версію щодо походження синіх і жовтих кольорів висунув історик і мовознавець зі Львова Б. Якимович. На його думку, слово “хохол” монгольського походження і складається з двох частин: “хох” — синій, блакитний, небесний, “улу” (юлу) — жовтий.

У XVIII столітті козацькі прапори Війська Запорозького часто вироблялися з синього полотнища із лицарем у золотих чи червлених шатах, із золотим орнаментом та арматурою.

Найбільшим прапором України 30 на 45 метрів (1350 м²), занесеним у Книгу рекордів України, є “Донецький прапор”, пошитий вдовою донецького шахтаря, пенсіонеркою Марією Бєлятковою з ініціативи Союзу творчої молоді Донбасу, 23 серпня 2007 року.

2016 року, з нагоди 25 річниці Незалежності, в Музеї архітектури та побуту Пирогово створили величезний прапор України із квітів. Площа прапора склала понад 13 тисяч квадратних метрів, і він увійшов до Книги рекордів Гіннеса та Книги рекордів України, як найбільший квітковий килим.

«ЦЯ ДІВЧИНА НЕ ПРОСТО ТАК, МАРУСЯ. ЦЕ - ГОЛОС НАШ. ЦЕ - ПІСНЯ. ЦЕ ДУША»…

Цього року виповнюється 400 років Марусі Чурай –легендарній українській народній співачці та поетесі часів Хмельниччини. З нагоди ювілею на абонементі Публічної бібліотеки Томашпільської селищної ради відбулася літературна відео – година: «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа».

Їй приписують авторство низки відомих у народі пісень: “Ой не ходи, Грицю”, “Засвіт встали козаченьки”, “Віють вітри, віють буйні” . Тиху журливу пісню «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» люблять і співають до сьогодні, вона існує в записах фольклористів, обробках композиторів, перекладах на німецьку, чеську, французьку, польську, англійську мови. Марусю традиційно називають “співочою душею України” та “дівчиною з легенди”, оскільки реальність її існування документально не підтверджується. Але художні, довідкові й наукові праці свідчать про існування такого фольклору, а, відповідно, і про існування Марусі Чурай.

До заходу оформлено тематичну виставку інсталяцію «Дівчина з легенди: Маруся Чурай». Погортайте сторінки сивих віків, вчитайтеся в прості і хвилюючі слова пісень - і вам відкриється багато поетичних таємниць, ви почуєте голоси великих творців, імена яких розгубила історія. Запрошуємо до перегляду.