Історія родини в старих світлинах Олени Коновал (Францева) селище Томашпіль - Комаргород Архівні, старі чорно-білі сімейні фотокартки, які зберігаються в потертих альбомах — як багато ми знаємо про людей, що на них? Про тих, хто вже став історією роду…
Фото 1. На цій світлині, в білій святковій вишиванці, сидить моя бабуся Франя Станіставівна Возна (1903 р. н), їй 28 років. По праву руку від Франі - Микола Мартинович Возний (1881р.н) її чоловік, мій дідусь, йому 50 років, дідусь старший від бабусі на 22 роки! Ліворуч молодша сестра бабусі Петра Станіславівна Зализюк ( Вальчук), їй біля 18 років. На руках, бабуся Франя я тримає однорічну донечку - мою маму, Ганю Возну ( Францеву). ( 1930 р. н), а поруч стоїть трирічний син Павлик Возний (1927р.н). Мабуть якесь велике храмове свято зібрало родину, молоді жінки в довгих вишитих сорочках, низ яких видніється з під рясних спідниць, взуті в модельні шкіряні чобітки «козачок», пошиті місцевими шевцями під замовлення. Діти в домотканних сорочечках з тонкого полотна. Дідусь в святковій вишитій сорочці та хромових чоботях, ховає в пишних вусах задоволення за свою гарну молоду дружину та двійко чудових діток. З історії родини знаю, що бабуся народилася в с. Комаргород, Тульчинського району, в родині Станіслава та Рузьки Зализюків. Коли підросла працювала на панському полі графа Балашова. Згадувала пана як добру людину. В кінці робочого дня він розраховувався з селянами грішми і давав кожному додому по хлібині.Франя та Микола в 1930 році вступили до Комаргородського колгоспу ім. Чубаря. В сім’ї Возних народилося троє дітей. В голодний післявоєнний 1947рік, у віці 66 років, дідусь Микола помер . Найменшому сину Возному Петру Миколайовичу було всього 2 роки.
с. Комаргорород 1931 рік.
Фото 2. На службі в царській армії. Справа в головному уборі - молодий та дужий вусань- Микола Мартинович Возний, солдат царської армії, разом з товаришем по службі. Фото 1905 року.
Фото 3. Зараз уже мало хто пам'ятає обряд проводів до армії ще в радянську епоху. На цьому фото друзі та рідні проводжають в армію мого дядька, Петра Миколайовича Возного .Проводи розпочинались із запрошення на "випроводжання". Мати перев’язувала сина рушником, і майбутній новобранець ходив з товаришем селом, запрошуючи рідних та близьких на «випроводжання». А в дома вже варилося і смажилося – чекали на гостей, а їх збиралося чималенько! Коли всі сідали за столи, говорили побажання майбутньому солдату, дарували гроші. Всі запрошені вранці проводжали солдата-новобранця до машини, чи військомату. Грала гармошка, молодь веселилася, але з якоюсь ноткою суму, адже прийдеться чекати на солдата цілих два а то й три довгих роки!
На фото друзі, однокласники дядька Петра: водій рейсового автобуса Савлук Дмитро Павлович, Веселий Олександр Григорович(1945)однокласник, Борозняк Володимир Миколайович(1945р.н), Вальчук Андрій Йосипович(1947 р. н.) двоюрідний брат, Максимчук Віктор Іванович (1948 р. н.) племінник двоюрідний, Возний Петро Миколайович (1945 р.н.) – новобранець, а на руках у призовника я, племінниця Возна Олена Йосипівна, мені три роки, Зозуль Михайло Іванович (1948 р. н.),Барасій Михайло(1944р.н), дядько Вальчук Йосип(Юзько), Зализюк Михайло Петрович(10-11р.) племінник, та Зализюк Петро Петрович. Возний Петро Миколайович служив у лавах радянської армії три роки(1964-1967 )в місті Батумі (Грузія).
с . Комаргород, жовтень 1964 року.
Фото 4 .Село Комаргород. До Великої Вітчизняної війни два роки. Возна Франя Станіславівна з дітьми - дев’ятирічною Ганнусею та дванадцятирічним Павлом, позують на власному подвір’ї біля хати.с. Комаргород, 1939 рік.
Проєкт реалізовується завдяки Лариса Білозір та ГО Ми - Вінничани
.jpg)
Немає коментарів:
Дописати коментар