Сторінками сімейного альбому Тетяни Станіславівни Черниш (Луцишиної), село Антонівка. "Моїй мамі… Світла пам’ять Вам, мамо. Ви завжди будете жити в моєму серці. Кожна світлина - це мить, закарбована на папері, але для мене це цілий світ спогадів про Вас, мамо. Дивлюся на старі знімки, і здається, чую Ваш голос, бачу Вашу усмішку, відчуваю тепло Ваших рук. Ось Ви молода, безтурботна, з іскринками в очах. А ось - вже з сивиною у волоссі, але ж така рідна і любляча. Кожна зморшка на Вашому обличчі - це історія, пережита Вами, це мудрість, яку Ви несли в собі. А тепер залишилися лише світлини. Вони - мій місток до Вас. Я перегортаю альбом, і кожна фотографія оживає, розповідаючи свою історію. Це не просто зображення, це частина Вас, яка живе в моїй пам’яті."
Фото1. Моя мама - Луцишина Євдокія Василівна, народилася 1 березня 1926 року у селі Антонівка. На світлині матуся ще зовсім молода, їй тут 26. Домотканий килимок на снопах соняшника створив таку чудову сільську фотозону. Зима. Матуся в вовняному сачкові з широким смушковим коміром (виготовлений зі смушку, хутра новонародженого ягняти), якого мама носила дуже довго (а я ще досі зберігаю у шафі), на ногах хромові блискучі обітки. Весела, щаслива, молодесенька, ще попереду ціле життя…
Фото 1952 рік
Фото 2. На цьому знімку Луцишина Євдокія, моя мама зі своєю подружкою Матеїшеною Зінаїдою Михайлівною. До когось із односельчан заїхав фотограф, ось дівчата попросились сфотографуватись. Так під солом’яною стріхою, створивши нехитрий фон, фотограф зробив чудову світлину, на якій усміхнені дівчата - подруги, міцно тримаються за руки. Пройшли роки, подруги влаштували своє власне життя. Тьотя Зінаїда вийшла заміж і виїхала на проживання до Тюмені. Бувало приїздила до нас в гості. Як я любила її візити! Адже завжди мені діставались солодкі гостинці…
Фото 1956 рік
Фото 3. На фотографії сидять: дві сестри зліва направо Марія Гаврилівна Сікало (тітка) та Марина Гаврилівна Луцишина (моя бабуся), між ними юна Євдокійка в гарній вишиванці, звертаю увагу як пишно вишита погрудка (маніжка ), а на сорочку вона одягла чорний жилет, який дуже їй до лиця… Тітка Марія одягнена в традиційний одяг, блузка з візерунком, або як ще її називали «козачок», «переброска», такий стиль носили у селі. Бабуся Марина одягла вишиту сорочку з візерунком на рукавах, грудях та навколо горловини. Жінки в хустинах, закручені по різному. Тітка зав’язана назад кінцями «замолодичина», а бабуся «попід бороду». Ця фотографія зберегла пам'ять про найрідніших людей, такими як я їх запам’ятала на все життя. Бабуся та тітка родом із села Рожнятівка.
Фото 1950 рік
Фото 4. На фотографії зліва направо Гранчак Ганна Андріївна, Сікало Євгенія та моя матуся Євдокія. Жінки – наші родичі, сфотографувались на весіллі у знайомих, куди були запрошені. В моду вже ввійшли плісировані спідниці, тітка Ганна одягла модну обновку. Темні піджаки (чорного чи коричневого кольору) простого крою, хустки на головах молодих жінок - були головним атрибутом жіночого одягу тих часів. А якими були міцними, зручними та практичними шкіряні черевички! Мама їх носила роками. Пам’ятаю, щоб вони блищали, мама терла їх вазеліном.
Фото 5. На фото мої батьки Луцишена Євдокія Василівна та Ясінський Станіслав Франкович. Батьки одягнені по святковому, мабуть це було якесь релігійне свято, а чи якась знаменна подія в селі. Мій батько родом із с. Ракова. Молоді, щасливі, замріяні і найрідніші в світі! Як я за вами сумую…
Фото 1966 рік
Фото 6. Це фото для мене особливе. На ньому я, така довгоочікувана і жадана, дев’ятимісячна Тетянка, а мене обіймають найлагідніші у світі руки, ніжні, теплі, рідні - руки моєї мами. Мати одягнена в світле плаття з коротким рукавом, а я в картате гарненьке платтячко з довгим рукавчиком. І своє плаття і моє перше малесеньке, пошиті матусиними руками. Вона ж була ще й якою шевкинею! В її руках звичайна тканина перетворювалася на витвір мистецтва, а голка та нитка ставали інструментами, що творили дива. Для моєї мами шиття було не просто робота чи хобі, це була справжня пристрасть. Вона була не лише майстринею шиття, а й хранителькою традицій. Це уміння мама передала мені, навчила цінувати ручну працю та створювати красу власними руками.
Фото 1966 рік
Фото 7. На світлині зібралася моя родина. Сидять зліва направо: мама, бабуся Марина, поруч мій тато. Стоять: бабусині сестри Марія, Тодоска, Ксенія з чоловіком Андрієм Кирилюком. Дівоче прізвище сестер – Демчук. Вони народилися в селі Рожнятівка. Вдивляюся в серйозні, дещо насторожені обличчя на пожовтілих знімках, котрі, на жаль, не ідеально збереглися. І з’являється відчуття, що це не просто фотографія, це історія, яку прожила моя родина, і згадку про неї я залишу в своєму серці назавжди.
Фото 1964 року
Фото 8. Післявоєнний колгоспний тік, жнива. Все життя мама багато і важко трудилася. На її долю випали важкі часи. Тому більшість фото з сімейного альбому показують мамине життя у щоденній роботі. На цій світлині, десь між жінками працює на рівні і 20 - ти річна Євдокія з своєю мамою Мариною, та односельчанами. Жінки тягають важкі мішки з пшеницею та переважують їх. В правому нижньому кутку фотографії бачимо вагу, а на звороті фото маминою рукою написано: «Начальники: зав.током Ставнійчук Микола, голова колгоспу Зозуля, бригадир Темний Філімон, обліковець Борсуківський Володимир Онуфрійович».
Фото 18.08.1946 рік
Фото 9. Жнива. Моя матуся серед молодих дівчат та жінок, уважно дослухаються до вказівок бригадира (на жаль, прізвище мені не відоме), та і трудівниць, що на фото не знаю, це 1950 рік. Жінки одягнені у простий зручний одяг, що підходить для фізичної праці на відкритому повітрі, це переважно світлі блузки та темні спідниці. На деяких жінках фартухи, або як їх називали у нашому селі - «передніки». Старші жінки у хустках, як захисток від палючого сонця та пилу, а молодші жінки та дівчата без хусток, це говорить про те, що молодь хотіла відрізнятись від старших, заплітали тугенько коси і на потилиці скручували їх у «калачик». На бригадирові та інших чоловіках, як відлуння недавньої війни, військові гімнастерки,чоботи та й кашкети теж військові.
Шановні односельчани, впізнавайте своїх знайомих, можливо серед них є і рідні обличчя...
Фото 1950 року.
Фото 10. Буряківнича ланка на полі села Антонівка. Біля автомобіля ГАЗ -51 стоїть водій, Григорій Шпикуляк. Він завжди возив трудівниць у поле на кузові машини. До заднього борту чіплялася драбинка, по якій підіймалися та спускалися жінки. Ранок. Початок трудового дня. Жінки одягнені тепло, стоять у ряд та тримають у руках сапи. Ланкова моя мама, Євдокія Василівна Луцишина, на фото четверта справа. Впізнавайте антонівчанок, можливо і своїх матусь чи бабусь, на жаль прізвищ я не пам’ятаю.
Фото 1954 рік
Фото 11. Антонівка. Моя мама Луцишина Євдокія Василівна, біля пам’ятника загиблим воїнам на 9 травня. Мати завжди у цей день вшановувала пам'ять вбитих на війні, складала букет, йшла до пам’ятника. Це було єдине місце, де можна було щиро помолитись, згадати і зронити сльозу, адже її батько, а мій дідусь Василь не повернуся додому, загинув…. Мама одягнена у такий звичайний та рідний для мене одяг, очі вдивляються в фотооб’єктив, той погляд, ніжна усмішка… Так могла посміхатися лише вона, найдорожча, найкраща - моя матуся.
Фото 1990 рік
Проєкт реалізовується завдяки Лариса Білозір та ГО Ми - Вінничани
Немає коментарів:
Дописати коментар