Фотографії сімейного альбому Ковальчук Світлани Анатоліївни с. Комаргород, Томашпільської ТГ. 
Альбоми з фотографіями… Завжди хочеться переглянути отого найстарішого-де фотографії пожовклі, а на них - наші рідні, дорогі предки дивляться з віків. Зустрінешся з ними поглядом і відчуваєш себе їх частинкою, чия кров тече і в твоїх жилах … 
Фото1. На світлині прадід Кирило Коваль (праворуч) - солдат Першої світової війни, зі своїм фронтовим побратимом. Загинув, так і не побачивши своєї новонародженої донечки Тетянки. Фото 1914 року.
Фото 2. На господарському дворі Матрони (1888р.н.) та Євдокима (1900р.н.) Орликів. Євдоким став моїм прадідусем, для бабусі Тетяни гарним вітчимом та дбайливим батьком її меншого брата Андрія. Із-за паркану виглядає невістка Марія, дружина сина Андрія, вона родом з с. Жолоби. Чотирирічна Дуня. моя матуся, з цікавістю дивиться на галасливих гусей та велике вгодоване порося (зростав майбутній ветеринар)… Цікава історія життя нашої прабабки Матрони... Юною дівчиною вона служила у маєтку Балашових - нянею. Декілька років підряд виїздила із сім'єю панів до Петербургу бавити дітей, у Балашових там був великий маєток, в якому вони проживали більшу частину року.
А ще моя мама розповідала історію: «Коли прабабуся Матрона народилася, до пані дійшли чутки що родилася дуже гарна зеленоока дівчинка з довгим волоссям і та приказала принесли немовля до маєтку. Довго чекала на дитину її мати, нарешті натішилися, надивилися та й винесли. До самого вечора та цілу нічку плакала маленька Матрона, а на ранок помітили що око у дитини помутніло і вона втратила зір. Старі люди казали, що дитину наврочили».
Фото 1947 - 1948 років
Фото 3. На фото перша ліворуч, моя 16 -річна бабуся - Коваль Тетяна Кирилівна (1914 р. н.) в компанії юних родичів. Молодь одягнена по-святковому. На дівчатках вишиванки з унікальними візерунками та символікою, кілька шнурків намиста, широкі спідниці, та хромові чобітки, юнак в красивій вишитій сорочці з геометричним орнаментом, яка носилися всередину штанів, на ногах хромове взуття. Мабуть якесь велике храмове свято зібрало їх, щоб залишитися на цьому фото на все життя такими молодими та красивими. Фото 1928 року
Фото 4. Прабабка Матрона Павлівна Орлик з дітьми Тетяною та Андрієм. Моя бабуся, Тетяна Кирилівна Паламарчук (Коваль), працювала в колгоспі на різних роботах. Була надзвичайно винахідлива і вправна господиня. А ще вона любила «мандрувати», ну тобто їздити у різні міста, щоб прикупити різного краму, адже багато чого в той час було у дефіциті. Бабуся в поїзд завжди в останні хвилини забігала, бо в черзі за чимось потрібним стояла. В шлюбі з дідусем народили двох дітей, (первісток- син Михайлик помер немовлям), та доньку, мою матусю Євдокію.
Фото 1955 року
Фото 5. Мій дідусь, Паламарчук Григорій Трифонович (1912- 1996 рр.) на його дужих руках примостилася я, Світлана Ковальчук, тоді ще Подвіянюк. Дідусеві 52 роки. Пройшовши пекло Другої світової війни, повернувся в село Комаргород. Працював бригадиром будівельної бригади у рідному колгоспі. Дід Гріша, був гарним майстром, мав дуже гарний голос, був «душею компанії», знав безліч народних пісень. Свою улюблену пісню «Ой ти дубе кучерявий» він навіть заспівав на поминках своєї тещі Орлик Матрони, (яка померла у 99 років), що звичайно викликало неабиякій переляк у присутніх, особливо у батюшки.
Фото 1965 року
Фото 6. Моя 16-ти річна матуся Подвіянюк (Паламарчук) Євдокія Григорівна (1944 р. н.). Яка ж красуня – україночка! Вони вдвох з бабусею Танею вишивали сорочку. Ось відбулась примірка. А віночок з різнокольоровими стрічками дуже гарно доповнив чудові узори вишиття. Від своїх батьків, мабуть, Євдокія взяла все найкраще: надзвичайно працелюбна, відповідальна, мудра та щира. Від тата успадкувала гарний голос і любов до української пісні. Обрана нею професія - ветеринара, звела з коханим чоловіком, моїм батьком - Подвіянюком Анатолієм Мироновичем. Фото 1960 року
Фото 7. Мій батько Подвіянюк Анатолій Миронович (1940 р. н.), солдат строкової служби з тіткою Ликерою ( зліва) та матір’ю Матроню Матвіївною (1920 р. н.) праворуч. Вся батькова рідня родом з Могилів-Подільського району, села Сказенці. Від свого батька, Подвіянюка Мирона Івановича (1913р.н.) Анатолій успадкував спокійну вдачу, любов до техніки, від матері, Матрони Матвіївни – хист до малювання. Бабуся розмальовувала односельчанам печі петриківським розписом, гарно вишивала. Батько у вільний час малював картини, а я дитиною дивлячись на валізу наповнену тюбиками з різнокольоровими фарбами, різними пензликами, думала: « Ну чому в батька так гарно виходить, а в мене ні?». Тепер розумію, мені хист до малювання не успадкувався. Не успадкувався і від матері хист до співів, але успадкувалася любов до мистецтва, до наших традицій і я дуже вдячна за це батькам.
1960 рік
Фото 8. А на останок - фото юних комаргородських школяриків. У нашому сімейному альбомі воно зберігається дуже давно, хоча ніякого відношення до нашої сім’ї немає, та навіть багатьох на ньому мої рідні не можуть впізнати. Тому, шановні односельчани, черга за вами упізнавати рідних, знайомих на цій світлині, та згадати всіх добрим словом.
ПРОЄКТ «Мистецька палітра Томашпілля» триває! І сьогодні продовжує його Надія Калашнік, яка представляє село Велику Русаву.
Хоч пані Надія не мешканка села, та з шкільних років всі свої літні канікули проводила у бабусі, завжди відвідувала бібліотеку.
ЇЇ цікавило краєзнавство, історія та мистецтво. Надія Сергіївна закінчила Одеський університет ім. Мечникова, історичний факультет.
Це японське мистецтво в’язання на спицях або гачком маленьких іграшок. Хоч цьому мистецтву вже сотні років, але відомим і популярним воно стало лише протягом останніх 10-15 років. Амігурумі стало досить популярним і в Україні. Іграшка може бути чудовим подарунком як для дитини, так і для дорослої людини.
В’язана іграшка несе у собі дуже сильну енергетику. Незважаючи на невеликий розмір, це дуже трудомістка робота. Але в процесі її створення ти вкладаєш у неї любов! Неможливо створити щось цікаве й оригінальне без позитиву та душі.
.jpg)
