ТАКІ ЯК МИ, ПРО ТВАРИН ТА ЇХНІ ХАРАКТЕРИ.

Для магії цієї інтерактивної книги потрібен смартфон і кілька простих кроків: завантажити застосунок, сканувати QR-код і перейти за посиланням. Тепер у наших руках диво!

Цю дивовижну книжку надиктували тварини! Поки вони позували художниці Олександрі-Ксенії Прокопчук та розповідали про себе, авторка Яна Хоменко записувала кожне слово. Тепер ви можете прочитати історії з життя ледачкуватого кота Моні, суворого леопарда Аджая або ж навіть загадкової п’явки Естель. Пізнаючи природу, пізнаєш себе. Тож пропонуємо поглянути на тварин як на особистостей та знайти в собі спільні з ними риси. І одного дня на зауваження "Ти повільний, як равлик" відповісти: “Ні, я зосереджений, як леопард!”

Тваринки розповідають самі про своє життя, історичні факти, особливості характеру. Цікаво, з гумором, доступною для дітей мовою. Кожна має своє ім’я, наприклад, ворона Степанида, лисиця Франческа, півень Чіпа, жаба Лукреція та ін. Тут навіть є п’явка Естель та динозавр Віллі.

А доповнена реальність викличе захват і в дорослих: усі портрети тварин у книзі “оживають”!

Тож мерщій до бібліотеки для дітей, книга чекає на вас!

Мій край, моя родина у старих світлинах.

 Продовжуємо досліджувати з фотографій історію роду братів Ковалів з села Антонівка Томашпільської громади:

Фото 1. Нова добротна хата «на башці» - Анатолія та Марії Коваль вже зведена! Залишилось помастити. Ось за цим процесом невідомий фотограф і зупинив мить цієї важливої роботи. На риштуванні з міцних дощок стоять мати Марії Коваль, Ганна з старшою дочкою Ольгою, поряд сидить усміхнена та щаслива Марія Коваль.

с. Антонівка, Томашпільський район, 1977 рік.

На фото 2. Проходить початок будівництва хати Семена Коваля – толока.

Хто не брав участі у толоці? Ну,якщо й не брав, то точно чув таке слово. Раніше без толоки не обходилась жодна важка робота. Якщо хату будувати чи криницю копати – збирали на толоку, церкву споруджувати – на толоку!

Кликали на толоку, зазвичай, родичів, сусідів, товаришів. І що найцікавіше: відмовляти було не можна. Це вважалось неповагою до господаря. А супроводжувалась толока піснями й жартами. Мабуть, саме тому й давалась важка робота легше. Всі дружно місять «грасу» в якій болото, солома, вода та різні секретні складові, щоб будинок був міцним на довге щасливе життя! «Босі танці» в глині…

с. Антонівка, Томашпільський район , 1966 рік.

Фото 3. Толока у Михайла Коваля. Обід. Сусіди, родина.

Важко попрацювавши на толоці, господарям потрібно було щедро пригостити всіх працівників – накривалися столи, на які ставились найкращі наїдки та напої. Всі жартували, веселились, співали – «аби хата була веселою»! Найстарша на фото Слободянюк Олена, сваха Михайла Коваля, а далі, шановні антонівчани, впізнавайте своїх рідних та знайомих…

Фото с. Антонівка, Томашпільський район , 1971 рік.

Фото 4. Хата під соломою Балдинюк Марії, тещі Семена Коваля.

Хата покрита житньою соломою, бо вона довга і має цільне стебло. Крити хату починали знизу догори, сніпки сходинками лягали один на одного, утворюючи товстий подвійний шар покриття. На верху даху в снопи забивали кілочки. Кілки утримували солому, аби вона не сповзала донизу, та щоб її не позривав вітер. Хата оббита толем, просоченим дьогтьовими продуктами, щоб не мокріли стіни. Згадують старожили села: «…Після смерти Марії, хата служила сільською молочарнею. Односельчани зносили сюди молоко, яке потім забирали до Вапнярки на молокозавод. Зливали молоко в дерев’яні бочки, а щоб не прокисло, бочки обкладали льодом та обмотували солом’яними матами." А в голодні післявоєнні роки (1946 -47рр.) хата служила всесільською кухнею, де варили «баланду» та роздавали голодним діточкам. До наших днів будівля не збереглася.

Біля воріт хати онука бабусі Марії, Тетяна. с. Антонівка, Томашпільський район.

Фото 1970 року.

Проєкт реалізовується завдяки Лариса Білозір та ГО Ми - Вінничани

#Публічнібібліотеки_проєктна_діяльність

#Публічнібібліотеки_краєзнавча_діяльність

У пошуках живого слова Бориса Антоненка-Давидовича.

«Рідна мова — це невiд’ємна частка Батькiвщини, голос свого народу й чарiвний iнструмент, на звуки якого вiдгукуються найтоншi й найнiжнiшi струни людської душi»- ці прекрасні слова з книги «Як ми говоримо»,належать Борисові Антоненку-Давидовичу, українському письменникові, мовознавцю, правозахиснику-дисидентові, якому 5 серпня виповнюється 125 років від дня народження.

На абонементі Публічної бібліотеки Томашпільської селищної ради в рубриці «Ювілейна палітра 24», діє виставка одного автора « Я вдячний долі, що пустила мене в світ українцем». Серед творчих доробків – збірка репортажів “Землею українською", романи “Січ-мати”, “Борг”, збірки “Збруч”, “В сім’ї вольній, новій”, “Сибірські новели”, драма "Лицарі абсурду", повісті "Смерть", "Тук-тук" та інші.

Борис Антоненко-Давидович прожив 85 років. Із них 20 – провів у таборах ГУЛАГу та БАМЛАГу, куди потрапив за національні переконання. Решту років був замовчаний. Офіційно його виправдали 1956-го. Проте спецслужби до останнього стежили за ним. А коли 1984-го помер – ховали під особистим наглядом.

У своїх спогадах В’ячеслав Чорновіл називав Антоненка-Давидовича центром другого відродження, якому зобов’язаний шістдесятницький рух. Він вмів надихати своєю вірою в незалежну Україну та пророкував, що в українських містах замайорять синьо-жовті прапори.

ПРОЄКТ «МИСТЕЦЬКА ПАЛІТРА ТОМАШПІЛЛЯ» триває!

 

Її продовжує неймовірно талановита, Катерина Гончар.

Народилася Катруся в мальовничому селі Паланка, Томашпільської ТГ. Тут навчалася в рідній школі, тут і навчилася бачити у всьому красу, любити своє рідне село з його гарними звичаями та традиціями. Хист та любов до малювання, Катерина виявила в себе ще в дитинстві.

Мистецтву живопису навчилася в Тульчинському фаховому коледжі культури. Певний час Катерина працювала в Томашпільському будинку дитячої творчості, вела гурток з малювання. Була незмінним вчителем різноманітних майстер - класів, що проводила Публічна бібліотека. Та по справжньому оцінили томашпільчани талант Катерини на фестивалі народної культури «Одвічна Русава», де відбулася виставка декоративно-прикладного та ужиткового мистецтва, на яку юна мисткиня запропонувала свої твори.

На даний час Катерина Анатоліївна працює викладачем декоративно-прикладної творчості в Тульчинському фаховому коледжі культури, навчає основам рисунку. Проводить майстер-класи з флористики, писанкарства, розпису тканин. Працює в техніці батику, виготовляє текстильні іграшки, народні ляльки, серед знакових робіт - традиційні дідухи та павуки, флористичні композиції. Постійний учасник виставок та майстер-класів, Катерина Гончар приймала участь у виставці відродження Національної абетки «Рутенія. Графіка української мови».

У вільний від роботи час художниця займається улюбленою справою, на яку не шкодує ні часу, ні сил.

У своїх творах, пані Катерина звертається до витоків і джерел народної творчості. На запитання: «Що надихає вас на творчість?»- відповіла : «Щирі люди, чудова природа, та життя у всіх його проявах».

Тож запрошуємо відвідати мистецьку галерею Катерини Гончар!

#Публічнібібліотеки_проєктна_діяльність

#Публічнібібліотеки_краєзнавча_діяльність

Переглянути відео за посиланням;

https://www.facebook.com/library.tm/videos/475082875257359/

Мій край,моя родина у старих світлинах

 Фотографії родини Лукіянчиної Світлани Семенівни, село Гнатків Тульчинського району Вінницької області.

На першому фото мій дідусь Кушнір Ілля Андрійович ( 1919 року народження), світлина з відрядження Іллі Андрійовича до Австрії. Такий молодий, впевнений в собі, в красивому шевйотовому костюмі, пройшовши горнило Другої світової війни, повернувся в рідне село до сім’ї. По переду ціле життя! Важка праця відбудови рідного колгоспу «Червоний партизан», в селі Гнатків - все життя працював трактористом, та сімейне життя зі всіма його радощами та негараздами.

Австрія ( 13 березня 1946 року ).

На другій фотографії святково прибрана моя бабуся, дружина Кушніра Іллі Андрійовича - Євдокія Федорівна 1924 року народження, молоденька з маленькою донькою Ганнусею (20 лютого 1944 року народження), на руках, моєю любою матусею… Ілля та Євдокія Кушніри народили та достойно виховали чотирьох дітей – Ганну, Івана, Марію та Віталія. Розглядаємо фото далі. Справа сидить сестра Іллі Андрійовича Олійник (Кушнір) Настасія Андріївна, по вуличному всі гнатківчани називали її «тітка Настасія», знана в селі і за його межами кухарка, жодне весілля чи якась оказія не обходилася без її смачнющих страв!

Сьогодні Світлана Семенівна згадує розповідь своєї бабусі Євдокії: «В 1944 році була дуже висока народжуваність. Дружини, не зважаючи на небезпеку, збиралися групками їхали, а то добиралися пішки на фронт до своїх суджених… Так в 44 – му з’явилась на світ і твоя мама Ганя ».

село Гнатків Тульчинського району Вінницької області, 1945 рік.

На третьому фото весілля моїх батьків. Виходить заміж старша донька Іллі та Євдокії Кушнір - Ганна (нареченій 16 років), її обранець - Семен Іванович Лукіянчин. Біля молодого його мати (бабуся)-Лукіянчина Олена Степанівна, біля молодої її мати (бабуся) Євдокія Федорівна Кушнір, а поряд наймолодший син Віталій Кушнір. Між молодими сидить на маленькому стільчику сестричка Кушнір Марійка.

Розглядаємо верхній ряд світлини: з ліва на право: Олена Семенівна та Микола Іванович Лукіянчин (рідний брат та братова молодого). В білому капелюсі щасливий батько нареченої, Ілля Андрійович біля нього брат дружини Євдокії, мій дядько - Чорний Іван Федорович з своєю дружиною – Тетяною Василівною.

село Гнатків Тульчинського району Вінницької області, 1960 рік.

На фото 4 мій дідусь, якого я не знала, але так багато чула від бабусі - Лукіянчин Іван Якимович, який загинув у 1944 році на території Угорщини, на війні. На фото він з побратимом.

Фото з фронту (1941 – 1944 років).

Фото 5 Моя бабуся Лукіянчина Олена Степанівна 1914 року народження, яка залишилася вдовою та самостійно виховувала двоє синів-Миколу (1937 року народження ) та мого татуся Семена Івановича Лукіянчина (1939 року народження).

село Гнатків Тульчинського району Вінницької області, початок 1950 року.

Ось так, навіки, поєдналися дорогі серцю Лукіянчиної Світлани Семенівни, два роди.

Проєкт реалізовується завдяки Лариса Білозір та ГО Ми - Вінничани

#Публічнібібліотеки_проєктна_діяльність

#Публічнібібліотеки_краєзнавча_діяльність

Рубрика «ПО КНИГУЄМО!»

пропонує книгу французьського письменника і романіста Марка Леві «Така як ти». Книгу, яка змусить вас знову навчитися літати..

В романі переплітаються давні традиції Індії й сучасність Америки, почуття обов’язку перед сім’єю та проєкт на розвиток нової соціальної мережі, мрія здолати 23 448 кілометрів та дев’ять поверхів, які приховують несподівані історії дев’яти різних сімей і старовинний, сповнений власних таємниць, ручний ліфт…

"…Діпак сповідує дві релігії: індуїзм і тактовність. Він працює ліфтером у цій розкішній будівлі на П’ятій авеню вже тридцять дев’ять років і ще жодного разу не видав інформації щодо приходів чи виходів своїх роботодавців – особливо їхнім рідним»..

А ще кохання, яке чекає на останньому поверсі, Хлоя і Санджай, два різні світи в одній історії боротьби за життя.

«…Дивний парадокс полягає в тому, як починається історія кохання. Нас охоплює страх, ми боїмося сказати іншому, що тільки він займає всі наші думки….»