роман Ірини Бондарук «Це коротке довге життя»
Бондарук Ірина Григорівна — українська письменниця. Народилась у січні 1942 року в станиці Вознесенській Краснодарського краю (в евакуації). Отримала вищу технічну освіту. Творчий шлях розпочала у 2010 році. Писала не тому, що хотіла писати, а тому, що не могла не писати. Лауреат конкурсу «Коронація слова» в номінації «Романи» за 2013 рік.
На долю кожного героя книги «Це коротке довге життя», вплинули події двадцятого і початку двадцять першого століття. Революція 1917 року, радянська окупація, колективізація, 
голодомор, Друга Світова Війна, табори, примусові роботи в Німеччині, депортація, наївні сподівання на світле соціалістичне майбутнє, здобуття Незалежності, тяжкі дев’яності, перший Майдан, другий… і знову війна… Всі ці події повторюються … В романі багато людських історій. 
Любов, дружба, кохання, страждання, пошуки свого місця в житті. Останні розділи книги присвячені сьогоденню, викликам сучасності. Відсторонено читати просто неможливо. Згадуєш, зауважуєш, співпереживаєш….
Любов, дружба, кохання, страждання, пошуки свого місця в житті. Останні розділи книги присвячені сьогоденню, викликам сучасності. Відсторонено читати просто неможливо. Згадуєш, зауважуєш, співпереживаєш….Хвилюють щоденникові записи далекого родича письменниці і його заповітне слово – опублікувати чи то оприлюднити. 
Скільки всього на їхніх сторінках! Радість і сум, талан і безталання, щастя і злигодні, злети і падіння. Читаючи їх, наче мандруєш у часі та просторі, проживаючи нове життя разом із родиною діда Хоми, яка розділила весь біль, що припав на долю України. Хома прожив таке довге і таке коротке життя на своїй землі, зі своїм народом, розділяючи весь біль, що припав на долю України... «У колгосп пішов одним із перших — щоб дали спокійно жити. Двох синів відправив на фронт, а після перемоги сім років чекав на повернення сина — ворога народу — з таборів...Навчав дітей і онуків жити та не боятися. І уроки діда не пройшли повз їхні серця...»
Скільки всього на їхніх сторінках! Радість і сум, талан і безталання, щастя і злигодні, злети і падіння. Читаючи їх, наче мандруєш у часі та просторі, проживаючи нове життя разом із родиною діда Хоми, яка розділила весь біль, що припав на долю України. Хома прожив таке довге і таке коротке життя на своїй землі, зі своїм народом, розділяючи весь біль, що припав на долю України... «У колгосп пішов одним із перших — щоб дали спокійно жити. Двох синів відправив на фронт, а після перемоги сім років чекав на повернення сина — ворога народу — з таборів...Навчав дітей і онуків жити та не боятися. І уроки діда не пройшли повз їхні серця...»
Комментариев нет:
Отправить комментарий