ЮВІЛЕЙНА ПАЛІТРА СЕРПНЯ.

Ювілейна палітра серпня святкує день народження видатних українських письменників

Павла Загребельного та Володимира Дрозда.

На абонементі Публічної бібліотеки до 100 річчя Павла Загребельного організовано виставку - розповідь «Патріарх української літератури», яка пропонує усім шанувальникам творчості письменника, поринути в створені ним дивовижні світи: Київської Русі, Османської імперії, України епохи Богдана Хмельницького.

Як відомо, Павло Загребельний, перш за все, майстер історичного роману, тому на виставці більшість книжок цього жанру. Це улюблені багатьма романи: «Диво», «Смерть у Києві», «Первоміст», «Роксолана», «Тисячолітній Миколай», «Євпраксія». До уваги читачів література про життя та творчість письменника різних жанрів та різних років видання.

85-річчю від дня народження Володимира Дрозда, українського письменника, першого головного редактора журналу «Київ», приурочено виставку-портрет « Письменник - лиш уста народу»

Він увійшов в українську літературу разом із цілою плеядою українських шістдесятників: Валерієм Шевчуком, Євгеном Гуцалом, Іриною Жиленко, Іваном Драчем, Юрієм Щербаком…

До уваги читачів твори письменника: «Люблю сині зорі» «Маслини», «Семирозум», «Ирій», «Катастрофа» та головний твір - епічний роман «Листя землі», – за який письменник отримав Державну премію України імені Т. Г. Шевченка (1992).

В творах Володимира Дрозда - драматична історія українського народу – війни, голодомори, репресії, тиск тоталітарної системи, освячені вільнолюбною силою українського народу.

Запрошуємо до перегляду!

#Читай_українське

Мій край, моя родина у старих світлинах

 

Сімейні фотографії родини Зелінської ( Нікітюк) Ніни Данилівни (1938 року народження) село Липівка, Томашпільської ТГ.

️Фото 1. Мої батьки Данило (1917р.н) та Оляна(1921р.н) Нікітюк, щасливі, тільки побралися. На батькові новенький костюм, вишита сорочка та картуз(кепка), в руці квітка. Молода щаслива матуся поклала руку на мужнє плече свого молодого чоловіка. На мамі вишита власноруч сорочка, ряд пацьорок та «рясна» спідниця, з під якої біліється запаска, в руці квітка, здається що то айстра… Важким видалось життя моїх батьків, на долю випала Велика Вітчизняна війна, тяжкий труд в колгоспі, будівництво хати. Народили та виховали двох дітей: Ніну та Петра. Але так разом, при всіх труднощах і радощах, прожили в парі щасливе подружнє життя.

1938 рік с. Липівка.

️Фото 2. На світлині моя ще зовсім юна мама, Нікітюк Оляна зі своєю найкращою подругою Ганною, прізвища не пам’ятаю, а «по вуличному» кликали Гранатиха . Дівчата вибралися мабуть до містечка Томашпіль. По святковому одягнені – в вишиті сорочки на шиї низка пацьорок, а поверх спідниць ще мереживні накидки, які підперізувались червоним чи синім поясом. На той час кожна дівчина «на видані» шила собі у шевців – євреїв жакетик, то було дуже модно! В такі жакетики одягнені подруги. Дівчата опираються на куточок столу, застелений білою перкалевою хустиною з тороками. Запашний букет польових квітів підкреслює вроду та юність Олі та Ганнусі.

1935 рік.

Фото 3. На подвір’ї біля дерев’яного тину та причілку охайно помащеної біленької хати, зібралася привітна родина Зелінської (Нікітюк) Ніни Данилівни, адже приїхала близька родичка, а це було для всіх свято!

Сидять: Мати Ніни Данилівни, Оляна Іванівна (1921р.н) брат Петро(1950 р. н), гостя родичка Маруся, бабуся по маминій лінії Софія Болган (1898 р. н), дідусь Болган Іван Пилипович (1894 р. н) (все життя попрацював конюхом у рідному селі). Верхній ряд: вісімнадцятирічна я- Нікітюк(Зелінська) Ніна Данилівна, біля мене - бабуся по батьковій лінії, Нікітюк Федора, та мій батько Нікітюк Данило Фомич (1917 року народження), який трудився трактористом у колгоспі імені Леніна села Липівка.

1956 рік с. Липівка.

Фото 4. На початку ХХ ст. в Україні особлива увага була зосереджена на вирощуванні соняшнику, як сільськогосподарської культури. Не виключення і наша рідна Липівка! Колгосп імені Леніна, ось ті перші ластівочки, які починали завойовувати славу Липівці, зробили її відомою на всю Україну своєю тяжкою працею.

На фото зупинилася мить: жнива соняшника! Соняшник жали серпами вручну, складали «сторца» у великі купи, а потім дружно, всі ланкою, сідали навкруг, так під цікаві розповіді чи якусь пісню починали його дружно молотити на зерно. В хід ішли цупкі палки-стебла соняшника. На світлині в нижньому ряду в центрі моя мама Нікітюк Оляна Іванівна -ланкова, а далі, вже вибачайте, шановні липівчани, не пам’ятаю прізвищ, спливають у пам’яті лиш імена: з ліва на право: Марія, Параска, Ганна, Марина, Параска, Оляна та Ольга. Біля трудівниць на стерні дволітрова, з темного скла, пляшка з водою та вузлик з їдою.

Село Липівка. Жнива соняшнику 1941 рік.

Фото 5. Чудові липівські краєвиди, вони і чорно-білі неперевершені! Мабуть святкова подія зібрала на світлині частинку нашої родини - бабусю з онучатами. Зліва направо: моя бабуся Болган Софія Семенівна(1898 року народження) біля неї я - Ніна Нікітюк (Зелінська), братик Петрик та двоюрідна сестричка Маруся. Чомусь тоді дуже модно було зав’язуватись у чорну хустину з тороками, хоча на дворі буяло літо, та велика хустка з тороками, та ще й в моменти фотографування –то було святе!

с .Липівка, 1954 рік

Проєкт реалізовується завдяки Лариса Білозір та ГО Ми - Вінничани

#Публічнібібліотеки_проєктна_діяльність

#Публічнібібліотеки_краєзнавча_діяльність

СВОБОДА І СУВЕРЕННІСТЬ НЕМИНУЧІ!

24 серпня наша країна відзначає 33-тю річницю своєї незалежності. До цієї визначної дати в читальній залі Публічної бібліотеки Томашпільської селищної ради, проходить презентація книжкової тематичної виставки: «Я більшого щастя не хочу, щоб лиш Україна міцніла й цвіла!»

Видання, представлені на виставці, знайомлять користувачів з державною символікою України, її історією і багатою культурою, визначними подіями та постатями у боротьбі за незалежність нашої держави, нинішнє героїчне протистояння російській агресії, світову підтримку в боротьбі за цілісність нашої держави.

Віримо, що вистоїмо, переможемо та відродимо свою країну!

ЧЕРГОВЕ ЗАСІДАННЯ МОВНОГО КЛУБУ.

Керуючись методичними рекомендаціями МКІП щодо запровадження та функціонування розмовних клубів з української мови на базі бібліотечних закладів, сьогодні в читальній залі Публічної бібліотеки Томашпільської селищної ради, відбулося чергове засідання мовного клубу: «Бібліотека – платформа для розМОВИ», цього разу провідною темою стала "Мовна майстерність: сучасні аспекти української мови». Спікер мовного клубу Анна Подпонаровська, філолог, вчитель української мови та літератури Раківської гімназії Томашпільської селищної ради розпочала знайомство з процесу рефлексії - учасники заходу називали улюблене слово на рідній мові, найулюбленішого автора, та цитату, яка веде їх по житті.

Цікавою видалася тема «Фемінітиви» (іменники на означення осіб жіночої статі), кожен з присутніх міг висловити своє ставлення до назв професій, звань, посад, які вживатимуться в жіночому роді.

Спікер клубу зауважила, що поява великої кількості фемiнiтивів в українській мові показує: українки активно залучені до всіх суспільних процесів, у всі сфери діяльності, а наша мова — жива і розвивається.

Також були надані приклади новацій з правопису в українській мові, які найбільше привертають до себе увагу.

Учасники клубу залишили захід з гарним настроєм, бажанням спілкуватись лише українською мовою та пізнавати нове.

Мій край, моя родина у старих світлинах

 

Історія в трьох фото родини Сауляк Наталі Володимирівни село Вила.

Фото 1. Напевно, найстаріший родинний знімок. Світлина 1915 року. Дитина на фото - моя прабабуся Ольга Боровик (Вихованець).

Дуже цікаве і колоритне фото! Хоч воно і зроблене в достатньо традиційному стилі початку XX ст. (задній фон - зображення елементів природи, або колони, приблизно однаковий реквізит - лавка, табуретки чи підставка для квітів). Боровик Павло Михайлович (1852 р. н.) повернувся з царської армії, одружився на красуні Марті Мартинівні з с. Гнатків. Незабаром в них народилася донька Ольга.

Мій прапрадідусь, виявляється, ще був тим красенем! На лівій руці видніється перстень, гарно вкладені вуса, святкова форма, гарні чоботи. Та й прапрабабуся Марта не відстає! Зверніть увагу на її намисто! Верхній ряд прикрашує згарда, далі - йщла низка «пацьорків». Чомусь мені здається, що вони точно були червоного кольору. Викладена на голові хустка чорного кольору теж стала родзинкою образу, жупан, пишна спідниця... Все свідчить про заможність родини. Після Ольги ще народяться Євдокія (доживе майже до 100 років), Василь та Іван. Всі вони уже в засвітах, та на згадку залишилося ось таке старовинне фото - як зв'язок поколінь, як мить часу на роздуми про нелегке життя і як нагадування того, що пам'ять повинна бути вічною.

Фото 1915 рік

Фото 2

Назавжди залишилися молодими (зліва направо): Ольга (1914 р. н.), Василь (1925 р. н.), Євдокія (1918 р. н.) та їх братова Софія (1925 р. н.), дружина брата Івана (1922 р. н. ).

Зібралися брати і сестри! Скоріш за все, це була якась святкова подія, яка зібрала їх всіх разом або ж, хто зна, спеціально замовили фотографа. На Ользі (зліва в першому рядку) цікаво виконане жіноче намисто - згарда, на Євдокії (справа) - низка коралів, Софія (у верхньому ряду) - у темній хустці з «тороками». Ольга стала дружиною Івана Ларіоновича Вихованця (1908 р.н.), Василь візьме за дружину Ксеню Кавку (1927 р.н.), Євдокія вийшла заміж за Терентія Трачука. Сімейне життя буде недовгим, Терентія вбили на війні в квітні 1945 року, йому було 38 років. Іван закохається в красуню Софію Анисимівну Підгорну, сімейне щастя яких теж вкраде війна, вбитий на війні 13 квітня 1945 у Чехословаччині, йому назавжди 23… Один спалах фотоапарату, декілька речень, ніби анонс до їхнього життя, а насправді - химерне мереживо долі, яку ніколи ні обдурити, ні обійти!…

Фото кінця 1940 років.

Фото З

І як завершення - весільний знімок сина Ольги Боровик - Вихованець, а разом з тим - мого дідуся Миколи Івановича Вихованця (1939 р. н.) із справжньою красунею Ганною Степанівною Мазур (1944 р. н.). Дідусь був однією дитиною в сім'ї, бабуся - середульшою з трьох. Одразу, звичайно, кидається в очі весільний вінок або «вельон» як казали колись! Зазвичай, в селі були одна-дві жінки, які робили віночки на замовлення чи на продаж, але траплялися села, де їх взагалі не було, тому їх або позичали, або купували на базарі.

На молодій одноярусний парафіновий витончений вінок, з боків вінка вздовж грудей звисають восковиці «берізки» чи «батіжки». Цікава деталь, якщо на них були листочки, то їх називали «берізки», восковиці без листочків називали «ґрунзолі», «барамболі». Разом з віночком бачимо пару букетиків - квіток для молодого і молодої, які чіпляли їм на груди з правої сторони. Весільна зачіска моєї бабусі теж була виконана в цікавій техніці, якою мабуть, не здивували б наречену в 1950 - 60 рр.: гарячу завивку для «кучерів» нареченої робили на розжарений цвях.

Як багато цікавих деталей можна помітити на фото, яке довгий час лежить в сімейному фотоальбомі! Головне - знайти трохи часу в такому швидкому світі і повернутися до свого коріння!

Фото зроблено в день весілля 12 травня 1962 року.

Проєкт реалізовується завдяки Лариса Білозір та ГО Ми - Вінничани

#Публічнібібліотеки_проєктна_діяльність

#Публічнібібліотеки_краєзнавча_діяльність

Рубрика «ПО КНИГУЄМО!»

 

пропонує книгу французької письменниці, блогерки Віржіні Грімальді

«Саме час знову запалити зірки». Книга для тих, у кого є якісь труднощі в житті, можливо вона дасть відповіді на ваші питання.

Анна — давно розлучена, заклопотана і втомлена від життя офіціантка у якої дві доньки та купа боргів. З дівчатками - Клої та Лілі доволі натягнуті стосунки, проблеми на роботі - шеф залишає жінку без роботи. Анна отримує компенсацію за звільнення і вагається: сплатити усі борги чи поїхати в подорож, щоб налагодити контакт з дітьми. Вона обирає друге.

Клої - це образ типового підлітка. Вона не впевнена у собі бунтарка, яка прогулює навчання та понад усе хоче подобатись оточенню, а особливо хлопцям. Лілі - наївна дитина, яка стає сонячним промінчиком на сторінках книги. Її гумор та улюбленець щурик додають історії щирості. На фоні справжнього дива природи - Північного сяйва, читачі спостерігають, як переплелись історії трьох поколінь та як уживаються в невеликому трейлері три такі різні жіночі характери, три особистості, коли в кожного з них з собою валізка секретів. Персонажі бувають зворушливі, веселі, кумедні, безпосередні, дратівливі. Від часу до часу, вони викликають зовсім різні емоції та не залишають байдужими, а це головне. За структурою книга нагадує щоденник. Кожна глава на 1-3 сторінки написана від імені однієї з героїнь і повірте, кожна з них у певний момент стане для вас як подруга, а її розповідь, як сповідь: «Упродовж усього життя ми оцінюємо те, що з нами стається, тішимося, або нарікаємо на долю. Однак до останнього моменту не знаємо, чи справді то була причина радіти, а не плакати. Ніщо не стоїть на місці, усе змінюється. Не сумуй, адже те, що з тобою сталося, можливо велике щастя»…